21036
м. Вінниця
8-(0432)-57-81-36

сайт: vlnds.org.ua

E-mail: vinforvn@ukr.net

Вінницька лісова науково-дослідна станція (Вінницька ЛНДС) організована в 1959 році у м. Вінниця з метою вдосконалення технології створення й вирощування високопродуктивних дубових насаджень і покращання системи лісомеліоративних заходів на Поділлі.
Науковцями розроблено рекомендації щодо закультивування дубових зрубів на базі комплексної механізації, хімізації та технології коридорного способу рубок догляду за молодняками дуба (О.М. Орлов, Г.К. Орлова). Для здійснення цих робіт сконструйовано механізм РКР-1,5 (рубщик коридорів роторний), який серійно випускався Лубенським заводом «Лісмаш» (М.І. Малишкін).
За матеріалами досліджень у межах тематики Вінницької станції розроблено наукові засади елітного насінництва дуба звичайного і лісах правобережжя України (В.І. Білоус). Розроблено (В.І. Білоус) оригінальний метод щеплень дуба «у мішок» для створення архівних і клонових насіннєвих плантацій; створено перший у колишньому СРСР елітний насіннєвий комплекс на площі 100 га.
Опрацьовано технологію залісення кам’янистих схилів придністровського Поділля (О.Ф. Ольхівський, І.П. Теребуха).
Останнім часом дослідження станції зосереджено на удосконаленні систем рубок.
Вирішуються питання селекційної тематики щодо розробки методів і способів збільшення врожайності ПЛНД і насінних плантацій, створення лісонасінних плантацій другого та наступних порядків. Розробляються наукові основи переведення малоцінних і низькопродуктивних насаджень у корінні дубові лісостани, система заходів щодо ведення лісового господарства в лісах, пошкоджених льодоломом.
Досліджується продуктивність дубово-ялинових насаджень різних варіантів змішування та участі ялини у складі. Обґрунтовано оптимальні технології створення таких насаджень в умовах свіжого груду Поділля (О.Г. Василевський).

---

Відкриття Турбівського лісництва ДП “Вінницька лісова науково-дослідна станція” УкрНДІЛГА   

     9 березня 2011 року відбулося відкриття контори Турбівського лісництва ДП “Вінницька лісова науково-дослідна станція” (ДП “Вінницька ЛНДС”) УкрНДІЛГА. Будівля лісництва була добудована та реконструйована. Будівельно-ремонтні роботи проводили протягом останніх 4-х років. Роботи виконані власними коштами ДП “Вінницька ЛНДС” та проводилися силами працівників лісництва та дослідної станціїУрочисте відкриття контори Турбівського лісництва ДП “Вінницька ЛНДС” проводили Директор УкрНДІЛГА, д.с.-г.н., проф., чл.-кор. НААНУ Ткач Віктор Петрович, Начальник Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства, д.с.-г.н., проф. Бондар Анатолій Омелянович, Директор станції, к.с.-г.н. Василевський Олег Григорович за участю співробітників та працівників лісництва. Будівля станції була освячена Отцем Андрієм, який благословив співробітників та працівників Турбівського лісництва на плідну та багаторічну працю.

07352
С. Лютіж
Вишгородський р-н
Київська обл.
8-(044-96)-4-03-97

E-mail: klnds@ukr.net

Київська лісова науково-дослідна станція (до листопада 1998 року – Старопетрівська лісова дослідна станція з селекції та підвищення продуктивності лісів) створена у 1985 році на базі Старопетрівського та Першотравневого лісництв Клавдіївського держлісгоспу. Виробнича частина представлена двома лісництвами загальною площею 10,5 тис. га, у т.ч. – 10 тис. га площі, вкритої лісовою рослинністю.
До завдань станції входять селекційно-насінницькі роботи в зоні Україн¬ського Полісся, дослідження щодо радіологічного впливу на деревно-чагарникову рослинність та організації ведення лісового господарства в радіоактивно забруднених лісах.
Роботи із селекції розпочато на Київщині у 1970 році. У 1974 році було створено Клавдіївський опорний пункт УкрНДІЛГА, а потім станцію. На даний час Київська ЛНДС має близько 80 постійних дослідних об'єктів, до складу яких входять 88 га клонових насінних, 27 га архівно-маточних, 2 га родинних плантацій і 21 га випробних культур сосни звичайної.
У Київській і Чернігівській областях відібрано 296 га генетичних резерватів та 163 плюсові дерева сосни звичайної, 15 дерев сосни веймутової; 17 дерев ялини європейської, 42 високопродуктивні дерева сосни звичайної.
Стаціонарні дослідні об’єкти послужили основою для вивчення багатьох прикладних питань лісової селекції (О.В. Зібцева, В.В. Митроченко, В.А. Цибулько, Г.А. Шлончак, Г.В. Шлончак, І.В. Ящук). Основними напрямками наукових досліджень були та є розробка методів вирощування щепленого садивного матеріалу з закритою кореневою системою, створення клонових плантацій, вивчення особливостей росту та плодоношення насінних плантацій, способів підвищення їх урожайності, господарської діяльності на них і реконструкції плантацій старшого віку. Досліджують особливості росту родин плюсових дерев та їх клонів у випробних культурах, дають селекційну оцінку генетичних резерватів, вибирають у них плюсові дерева.
З 1989 року на станції розгорнуто роботу із сортовипробування сосни звичайної в культурах (В.В. Митроченко, В.А. Цибулько, Г.А. Шлончак, Г.В. Шлончак).
Після аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) науковці станції вивчали міграцію радіонуклідів у забруднених лісових екосистемах, прогнозували подальше формування радіоекологічної обстановки та стан лісових насаджень різного типу (С.В. Зібцев, П.П. Подкур). Для вивчення і прогнозування міграції нуклідів закладено низку стаціонарних об’єктів як поблизу аварійного реактора, так і на певних відстанях від нього.
При проведенні досліджень у 1986–1988 роки основним завданням було визначення принципової можливості надходження найбільш біологічно значущих радіонуклідів (цезію-137 і стронцію-90) у ґрунтові води. Вивчення механізму міграції не планувалося. Для виконання робіт науковцями станції під керівництвом П.П. Подкура було закладено п’ять профілів у 10-км зоні від місця аварії. Одночасно з вивченням вертикальної міграції радіонуклідів визначали їх перерозподіл за елементами ландшафту (друга борова тераса, прирусловий вал, заплави тощо).
Основними випромінювальними нуклідами, що забруднюють ґрунт і підстилку в зоні досліджень, на кінець 1995 року були цезій-137, церій-144, цезій-134 і рутеній-106. Незалежно від типу ґрунту, основна кількість радіонуклідів залишається у підстилці (торфі) та верхньому 5 см шарі ґрунту. У дерново-слабопідзолистих ґрунтах (основний тип ґрунтів району досліджень) найбільшу швидкість міграції виявив цезій-137, меншу – рутеній-106, слабку – церій-144. Було доведено відсутність міграції радіонуклідів із ґрунту в ґрунтові води і, за прогнозами, її рівень не зміниться в майбутньому. У зв’язку з цим ґрунтові профілі, закладені співробітниками станції, законсервовані.
Не менш актуальним було питання про розподіл радіонуклідів у лісових екосистемах безпосередньо після аварії та надалі. Для цього закладали пробні площі як у ближній, так і в далекій від реактора зонах забруднення. На них обліковували та оцінювали фітомасу, її забруднення. Було встановлено (В.П. Ландін), що внаслідок аварії на ЧАЕС було радіоактивно забруднено понад 1,5 млн. га лісів Полісся України. За чотири роки після радіоактивного забруднення лісів питома активність лісової підстилки зменшилась у 10 разів, а верхнього шару кори – в 45–100 разів. Найбільш небезпечними видами продукції виявилися паливна деревина, дикорослі ягоди, гриби, лікарські рослини.
У перші роки після аварії на ЧАЕС важливим було вивчення особливостей впливу радіаційного випромінювання на ріст насаджень, стан і стійкість лісових екосистем. На пробних площах, закладених біля аварійного реактора, оцінювали пошкодження органів дерева, фітомасу, приріст лісових насаджень. Було встановлено (В.І. Худолій), що максимальна кількість дерев (близько 30–40 шт. /га) відпала у перший рік після аварії. Інтенсивність відпаду дерев у різних насадженнях є мінливою і дотепер. Це пов’язане як із особливостями окремих насаджень, так і з мозаїчністю розподілу радіоактивного забруднення.
Окремим напрямком було дослідження генетичних наслідків дії радіоактивного забруднення на популяцію сосни звичайної в зоні відчуження ЧАЕС. За допомогою морфологічних, цитологічних і біохімічних методів досліджено динаміку рівня мутацій у популяціях сосни звичайної залежно від рівня радіоактивного забруднення. Виявлено рівні індивідуальної мінливості сосни залежно від радіорезистентності, вивчено морфологічні, цитологічні та біохімічні особливості найбільш резистентних форм. Створено дослідні культури з форм сосни різної резистентності та вивчено реакцію їх потомств на різному рівні радіоактивного забруднення.
На всіх стаціонарних об’єктах, закладених у 1986–1990 роки, тривають дослідження, на підставі яких розробляються рекомендації щодо ведення лісового господарства.

91008
м. Луганськ-8
8-(0642)-95-04-72

E-mail: lugalnds@ua.fm

Луганську агролісомеліоративну науково-дослідну станцію (Луганську АЛНДС) cтворено у 1949 році в системі Інституту лісу АН СРСР, як Деркульську науково-дослідну станцію з полезахисного лісорозведення, на базі Старобільської дільниці Докучаєвської експедиції. У 1956 році її передано в систему дослідної мережі УкрНДІЛГА, у 1969 р. перейменовано у Ворошиловградську агролісомеліоративну дослідну станцію, а з 1993 р. вона має сучасну назву. Наукова частина станції розташована в м.Луганську, а експериментально-виробнича – Юницьке лісництво – в Біловодському районі, у двох кілометрах від с. Городище. Загальна площа земельних угідь станції складає 1065 га, у т.ч. вкритої лісовою рослинністю – 774, ріллі – 153 га. Урочище «Юницьке» площею 916 га виділено у ботанічний заказник.
Основні напрями наукової діяльності станції: полезахисне лісорозведення в північно-східній частині степової зони України; ведення господарства в байрачних і заплавних лісах Степу; залісення крейдяно-мергелевих і кам’янистих площ; підвищення стійкості насаджень до техногенного забруднення; моніторинг лісових екосистем; селекція горіхоплодих і захист лісу.
Безпосередньо та за активної участі співробітників станції розроблено низку наукових рекомендацій із зазначених напрямів, які широко впроваджені у виробництво. За науковими розробками станції у Луганській області створено понад 27 тисяч га захисних лісових насаджень різного цільового призначення.
У 1978–1980 рр. під керівництвом А.Є. Вербіна було проведено дослідження щодо розробки способів і технології залісення крейдяно-мергельних і кам’янистих оголень у регіоні. Розроблено технологію обробітку ґрунту з урахуванням особливостей підстилаючої породи і закладено дослідні лісові культури з підбору порід. Це надало можливість у 1985 році розробити "Рекомендації зі способів залісення крейдяно-мергельних і кам’янистих оголень Луганської області".
З 1981–1985 рр. і в подальший період під керівництвом Ю.К. Телешека тривали дослідження з освоєння крутосхилів із крейдяно-мергельними оголеннями. На підставі розробок УкрНДІЛГА і Луганської АЛНДС закладено лісокультурний стаціонар "Бєловодський". На ньому випробувано різні способи обробітку ґрунту під садіння понад 20 деревних і чагарникових порід, у т.ч. сосна звичайна, сосна кримська, сосна крейдяна, яловець віргінський тощо.
У 1991–1995 рр. продовжено дослідження на лісокультурних дослідах минулих років стосовно росту деревних і чагарникових порід на крейдяно-мергельних ґрунтах. Закладено лісокультурний стаціонар в урочищі "Городищенська гора" з різною крутістю схилів, ґрунтовими умовами та експозиціями ділянок. Узагальнено виробничий досвід створення лісових культур на кам’янистих ґрунтах Центрального Донбасу.
Дослідження, пов’язані зі збереженням і підвищенням стійкості вже створених лісових насаджень, проводяться в рамках програм із моніторингу лісів (Т.Ф.Стельмахова).
Перші роботи з моніторингу лісів на станції розпочато в 1979 році за темою "Розробити комплекс заходів щодо підвищення екологічної стійкості лісових насаджень і поліпшенню їх рекреаційних властивостей в Сєвєродонецькому і Лисичанському промислових районах". У 1986–1989 рр. разом із фахівцями з УкрНДІЛГА вивчали стійкість і продуктивність екосистем у районах з підвищеним антропогенним навантаженням із метою розробки основ ведення лісового господарства в насадженнях, що зазнають техногенного впливу. Отримані результати узагальнено в "Рекомендаціях з підвищення стійкості зелених насаджень до техногенного забруднення атмосфери, викидами аміаку, сірчаного ангідриду, окислів азоту в умовах лісової і степової зони Української РСР".
У 1990–1995 рр. вивчено накопичення токсикантів у ґрунті, підстилці, сосновій хвої, забруднення снігових опадів, визначено рівень токсичного накопичення техногенної сірки хвоєю сосни. З 1991 року роботи з локального моніторингу лісів у межах області набули регіонального статусу і продовжувалися в рамках теми "Моніторинг лісів України".
Наступною актуальною для Донбасу та його лісового господарства проблемою є погіршення стану заплавних лісів. Для розробки шляхів підвищення їх стійкості дослідження проводяться з 1985 року (Л.Л. Зятьков). Вивчено екологічні особливості лісорослинних умов, стан, продуктивність, закономірності формування, ріст і стійкість лісових насаджень заплави. Це дало змогу розробити практичні рекомендації зі створення та відновлення захисних лісів, підвищення ефективності існуючих насаджень.
Значний обсяг досліджень станції в регіоні присвячено питанням агролісомеліорації. Саме проблема захисту сільськогосподарських угідь від несприятливих кліматичних чинників була підставою для організації в 1892 році у Старобельських степах однієї з ділянок Особливої експедиції під керівництвом проф. В.В. Докучаєва, на основі якої створено Луганську АЛНДС. Ідея й задумки В.В. Докучаєва про необхідність комплексного вирішення проблеми захисту сільськогосподарських ланів від несприятливих кліматичних чинників шляхом визначення оптимальних для регіону співвідношень різних видів сільськогосподарських угідь, лісів і вод із часом не тільки не втратили актуальності, але й набули ще більшої гостроти. 
У 1958 році М.Л. Рева при проробленні теми "Протиерозійні заходи в рівнинних районах УРСР" установив, що на залісених схилах формується більший запас вологи і потужніший шар чорнозему, ніж на незалісених. Наприкінці п’ятидесятих років дослідження на Деркульській ділянці проівдив А.А. Молчанов. Він визначив, що водозбори з полезахисними смугами зберігали, а в окремих випадках, додатково збирали 12–32 мм опадів. У 1950–1955 рр. С.І. Іванченко в результаті обстежень раніше створених у даному регіоні лісосмуг, виявив насадження незадовільного стану і дав рекомендації з їх виправлення. За матеріалами досліджень щодо екективності полезахисних смуг у 1954–1965 рр. А.П. Бражко видав рекомендації стосовно встановлення ширини міжрядь у лісосмугах, створення смуг із дуба звичайного, формування їх конструкції, підготовки ґрунту під садіння.
У 1966–1968 рр. спостереження за ростом і розвитком лісосмуг у Деркульському степу продовжені М.Р. Казютою, а у 1971–1974 рр. – І.І. Васильцовим. Установлено що під впливом лісосмуг урожай зернових збільшується на 4,1 ц/га, кукурудзи молочно-воскової стиглості – на 31,2 ц/га.
З 1976 по 1990 роки І.І. Васильцов проводив дослідження з метою удосконалення технології створення полезахисних лісосмуг і догляду за ними, а також створення комплексу лісогосподарських машин.
З огляду на специфіку регіону, потреби лісогосподарського виробництва і можливості Луганської АЛНДС, перспективними для регіону є такі напрями науково-дослідних робіт: подальше удосконалення технології залісення земель меліоративного фонду, раціональне використання залісених територій, ведення господарства в насадженнях, створених на землях меліоративного фонду; підвищення стійкості та продуктивності лісових насаджень, що зазнають сильного техногенного й антропогенного впливу, моніторинг у цих лісах і всі пов'язані з ним дослідження; збереження та відновлення заплавних лісів, підвищення їх захисних функцій; визначення місця захисних лісових насаджень в екологічному комплексі регіону, розробка й обґрунтування їх кількісних і якісних параметрів як частини стійкого і продуктивного агролісоландшафту; відновлення Докучаєвського агролісоландшафтного комплексу відповідно до раніше розроблених планів і напрямків.

85730
п.в. Ольгінка, с.Лісне
Волновахський р-н.
Донецька обл.
8-(06244)-4-10-62

E-mail: Marlnis@mail.ru,

Маріупольську лісову науково-дослідну станцію - одну з найстаріших науково-дослідних установ країни – засновано 23 червня 1892 р. як Велико-Анадольську дільницю „Особливої експедиції з випробування і обліку різноманітних заходів та прийомів лісового і водного господарства в степах Росії”, спорядженої Лісовим департаментом під керівництвом професора В.В. Докучаєва.
Налагодження роботи ділянки відбувалося під керівництвом та за участю В.В. Докучаєва, М.К. Турського, М.М. Сибірцева, помічника Начальника експедиції лісівника О.І. Ковальова і ботаніка Г.І. Танфільєва. На початковому етапі спеціальні дослідження з метеорології виконував М.П. Адамов, із орогідрографії, геології, ґрунтів та гідрології – П.А. Зем’ятченський, із гідротехніки – В.П. Дейч, із геоботаніки та фенології – Г.І. Танфільєв, із зоології – А.О. Сілантьєв. Детальний проект системи полезахисних смуг та організації території дослідних полів розробив П.Ф. Бараков (1894). Першим завідувачем Велико-Анадольської дільниці (1892–1904 рр.) був Г.М. Висоцький. У співпраці з лісником О.В. Дуловим ним виконано основний об’єм науково-дослідних та практичних робіт. З 1905 року дослідне лісництво очолив Д.В. Померанцев.
За період існування Станція була представлена: Великоанадольською дільницею – 1892–1898 рр.; Маріупольським дослідним лісництвом – 1899–1930 рр.; Маріупольською зональною дослідною агролісомеліоративною станцією – 1931–1943 рр.; Маріупольською агролісомеліоративною дослідною станцією 1944–1959 рр.; Маріупольською лісовою дослідною станцією з 1960 р.
На території станції ростуть найстаріші штучні лісові насадження в Україні (лісові масиви, полезахисні смуги та балкові насадження, створені у 1893–1965 р.р.), які є унікальним прикладом створення стійких та високопродуктивних лісових культур у Степу, мають велике природоохоронне значення в умовах сучасного техногенного ландшафту, сприяють збагаченню видової різноманітності рослинного світу регіону. Враховуючи велику наукову, культурну, естетичну і виховну цінність насаджень, територію станції рішенням Донецької обласної Ради народних депутатів № 155 від 11 березня 1981 р. оголошено заповідним урочищем.
До найбільш визначних наукових здобутків станції належать розробка революційних у лісорозведенні деревно-чагарникового (Г.М. Висоцький) та деревно-тіньового (Г.М. Висоцький, М.Я. Дахнов) типів лісових насаджень, цілісної системи високостовбурного дубового господарства в штучних насадженнях степової зони та основ агролісомеліорації регіону.
Проблеми агролісомеліорації та лісівництва на базі МарЛНДС вирішували вчені-лісівники Н.П. Кобранов, Д.К. Крайнєв, В.А. Черствін, Ф.Н. Веремійчук, Н.І. Борисов, Ф.М. Харитонович, І.Ф. Гриценко, Б.Й. Логгінов, Д.П. Рижиков, І.М. Лабунський, Л.Т. Устиновська, С.С. П’ятницький, М.А. Лохматов, А.А. Лішенко, В.І. Коптєв, Л.І. Чоні, А.Є. Вербін, Г.П. Чоні, А.А. Сірик, В.О. Бородавка.
Вивчення конструкції полезахисних смуг і рубок догляду в них проводилося в тісному взаємозв'язку, що пов’язано з такими обставинами: Ф.М. Харитонович, І.Ф. Гриценко, В.Г. Єпіфанов та ін. установили позитивний вплив зміни конструкцій лісових смуг (убік підвищення продувності) на кліматичні фактори, снігорозподіл і режим вологості ґрунту в прилягаючих ланах і – на врожайність сільгоспкультур.
Доведено, що в улаштованих лісоаграрних системах виникають та поступово розвиваються процеси природної саморегуляції, продуктивність земель на 15 – 20 % вища, ніж у відкритому степу, в звичайні роки і на 30 – 40% – в екстремальні (з аномаліями в погодних умовах). Підтверджено, що лісові насадження позитивно впливають на ґрунтоутворювальні процеси, водно-фізичні і хімічні властивості ґрунтів, дозволяють зберегти родючість чорноземів. Всебічно вивчали властивості ґрунтів на станції П.А. Зем’ятченський, М.М. Сибірцев, Г.М. Висоцький, М.М. Степанов, С.П. Кравков, Г.С. Гринь, Г.Г. Махов, А.Ф. Циганенко, Б.В. Надєждін, А.С. Гладкий, П.Ф. Долгая, І.І. Смольянінов, Т.М. Келеберда, Л.І. Чоні. Нині потужність гумусованого горизонту під насадженнями МарЛНДС сягає 0,8 м, вміст гумусу – 6 %, запас гумусу під лісом – 600 т/га, на захищених лісом полях – 500 т/га, а у незахищеному відкритому степу за межами станції – лише 300 т/га.
Численні проблеми агролісомеліорації в регіоні розв’язані працівниками УкрНДІЛГА, дослідної станції, інших наукових установ (І.М. Лабунский, В.О. Черствін, Ф.М. Харитонович, І.І. Дрижерук, Б.Й. Логгінов, Д.П. Рижиков, В.І. Коптєв, Л.Т. Устиновська, А.А. Чишенко, Л.І. Чоні, А.Є. Вербін).
За методиками вегетативного поновлення степового лісу дослідження проводили понад півстоліття (М.П. Кобранов, Д.К. Крайнев, І.Ф. Гриценко, Ф.Н. Веремийчук, Н.І. Борисов). Питання було вирішено стосовно способів і прийомів, віку паростковідновлювальної стиглості, особливостей розвитку вегетативного лісу працівниками інституту (С.С. П’ятницкий, М.А. Лохматов та ін.) та дослідної станції (Г.П. Чоні). Закономірності розростання штучних насаджень у степу (вторинної сильватизації) для умов Маріупольської ЛНДС з’ясував В.І. Коптєв.
Причини усихання дуба (1958–1969 рр.) вивчав М.А. Лохматов, він же провів великі дослідження в штучних лісових насадженнях степової зони (періодика росту і розвитку, кроноутворення, ведення господарства). Нові способи створення лісових насаджень у степу розробляли І.М. Лабунський, А.А. Лішенко, А.Є. Вербін, В.М. Келеберда. Народжений у результаті цих досліджень комбінований спосіб – бороздово-стрічковий з різночасним уведенням головних і супутніх виявився дуже перспективним. З ім’ям І.М. Лабунского пов’язані глибокі дослідження гідрологічної ролі лісу в степу.
Інтродукція – один із важливих напрямків наукової діяльності Маріупольської ЛНДС із перших років її існування. В дендрологічному парку станції (автор проекту К.Е. Собеневський, виконавець М.В. Шевченко, рік заснування 1939) на натуралізаційній ділянці та в полезахисних смугах випробувано на посухо- та морозостійкість понад 300 видів деревно-чагарникових порід, вивчено їх плодоношення, фенологію, ріст та розвиток (І.І. Старченко, І.Ф. Гриценко, А.В. Черствін).
Вже понад 110 років на Маріупольській ЛНДС триває широкомасштабний експеримент, започаткований Докучаєвською експедицією, щодо цілеспрямованої трансформації порушених степових ландшафтів у лісові та лісоаграрні. Науковці, лісівники та землероби дослідної станції декілька десятиліть тому завершили етап кардинальної зміни природних умов території за допомогою лісорозведення, а зараз досліджують процеси розвитку рукотворних лісових і лісоаграрних комплексів, забезпечують їх збереження та раціональну експлуатацію.
Маріупольська ЛНДС (В.М. Данько, Л.І. Чоні, Т.Н.Короткова) активно вирішує питання лісової рекультивації. У складних лісорослинних умовах випробувано понад 30 видів дерев і чагарників, підібрано асортимент порід, що мають кращі ріст і приживлюваність.
До провідних напрямів науково-дослідних робіт станції належить моніторинг лісових екосистем (О.Б. Бородавка). Дослідження, розпочаті в 1993 році, свідчать, що значна частина насаджень ослаблені й деградують, спостерігається хронічний тип ураження насаджень за комплексного характеру промислових емісій.
Впродовж останніх 20 років наукові дослідження та науково-технічні і науково-практичні розробки Маріупольської ЛНДС спрямовано, насамперед, на відновлення порушеного природного середовища Донбасу та оптимізацію екологічного стану довкілля:
– моніторинг лісових екосистем Донеччини;
– лісову рекультивацію земель, порушених видобутком корисних копалин;
– удосконалення нормативної бази ведення лісового господарства в степу;
– вивчення сучасного стану лісомеліоративних насаджень, розробка системи заходів щодо підвищення їх ефективності;
– лісорозведення на землях водних ресурсів – малих річках і водойм;
– вирощування, насіннєве та вегетативне розмноження декоративних листяних і хвойних деревно-чагарникових порід.

16000
м. Новгород-Сіверський
Чернігівська обл.
8-(046-58)-3-16-19

desna-90@rambler.ru

Новгород-Сіверську лісову науково-дослідну станцію (Новгород-Сіверську ЛНДС) (до 2005 року Придеснянська науково-дослідна станція по боротьбі з ерозією ґрунтів – Придеснянська НДСБЕГ) засновано 28 квітня 1961 року у результаті реорганізації Придеснянської дослідно-яружної станції (с. Криски Понорницького району Чернігівської області), створеної в системі Наркомпрома УРСР у 1922 році, а в 1932 році переданої УкрНДІЛГА як Придеснянський опорний пункт.
Основними завданнями станції були захист ґрунтів від ерозії та охорона вод. Науковцями станції розроблено комплекс протиерозійних заходів, який впроваджено на експериментальній базі у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області.

 

Науковці станції до 1961 р. вивчали гідрологічні та метеорологічні процеси на сільськогосподарських землях, змив і розмив ґрунтів, вплив сільськогосподарських культур на інтенсивність ерозійних процесів, роль агротехнічних, гідротехнічних і фітомеліоративних заходів у захисті ґрунтів від ерозії. Було створено мережу метеорологічних постів, улаштовані стокові площадки.
З 1962 року на території землекористування Придеснянської НДСБЕГ розпочалося впровадження комплексу протиерозійних заходів, оскільки окремо узяті заходи чи споруди не здатні були зупинити ерозію на розчленованій місцевості (Ю. К. Телешек, І. С. Антонов, Г.О. Доброленський, О.І. Гончар, В.В. Репневський, М.О. Репневська, М.Я. Юрковський, П.А. Попов, І.Я. Попсуй, А.А. Чернишов). Боротьбу зі збільшенням ярів здійснювали шляхом створення прибалкових і прияружних лісосмуг, яружно-балкових лісових насаджень, донних чагарникових мулофільтрів, залуговування схилів і днищ ярів і балок, створення водозатримувальних валів, донних загат тощо. Створено 1800 пог. м водозатримувальних валів, 77 га захисних насаджень, реконструйовано близько 60 га протиерозійних об’єктів. Визначено асортимент порід дерев і чагарників для створення лісосмуг, причому їхні ширину й конфігурацію визначали залежно від меліоративного навантаження. Випробовували різні способи садіння та схеми змішування порід. У результаті проведених заходів ріст ярів було зупинено. Паралельно з цим вивчали ґрунтово-гідрологічні процеси, ефективність захисних заходів.
Основою заходів другого етапу протиерозійних робіт була контурна організація території – нарізання ланів і доріг за горизонталями, поперек напрямку стоку. З таким розміщенням ланів узгоджували розташування лісових смуг, систему обробітку ґрунту, чергування просапних культур із культурами суцільної сівби вниз за схилом.

У наступні роки вивчали і вдосконалювали протиерозійний комплексу, котрий утворений на землях підсобного господарства, оцінювали продуктивність яружно-балкових земель у регіоні досліджень (М.М. Бурнос, Г.О. Доброленський, В.Г. Писарцов, Є.М. Кузьмін, Ю.Д. Матухно, В.М. Саян).
Розвиток ґрунтозахисного травосіяння дав змогу створити колекцію різних видів і екологічних форм багаторічних трав. Проведені наукові дослідження щодо  залуговування еродованих і засушених земель і створення промислових насінників трав (О.І. Гончар, І.Я. Попсуй, В.В. Репневський, М.М. Бурнос).
Для вивчення водорегулювальної ролі лісів на берегах рік і водоймищ закладено стаціонарний об’єкт із випробовування стійкості різних деревних порід до затоплення. Деревні породи було висаджено смугами в декілька рядів від русла р. Десни до незатоплюваної зони. Досліджено також вплив існуючих заплавних насаджень на руслові процеси, властивості алювіальних ґрунтів, якість води (В.В. Репневський, Г.О. Доброленський, Є.М. Кузьмін, М.І. Дармограй), продуктивність заплавних лісів (М.О.Галів ).
У 1966–1970 рр. на дослідній станції розпочато дослідження пошкодження деревостанів кореневою губкою і розробка заходів боротьби з нею, вивчення фізико-біохімічних основ росту і стійкості деревних порід, розробку методів реконструкції послаблених насаджень (І.О. Алексєєв).
З 1976 р. розпочато дослідження впливу лісу на якість водного стоку із сільськогосподар¬ських водозборів у зв’язку з прогресуючою хімізацією сільськогосподарського виробництва. Було визначено розміри виносу забруднюючих речовин з водозборів, якісні показники атмосферних опадів, поверхневого стоку, підземних і річкових вод. Вивчено механізм очищення поверхневого стоку захисними лісовими насадженнями, який полягає в його поглинанні лісовими ґрунтами, переведенні у внутрішньоґрунтовий і ґрунтовий стоки, сорбції забруднюючих інгредієнтів ґрунтами та підстилаючими породами. Сорбовані ґрунтами речовини утилізуються і включаються в біологічний кругообіг речовин.
До 1985 року було розроблено систему заходів щодо захисту водних об’єктів від забруднення агрохімікатами. В агроландшафтах таким заходом є створення захисного інженерно-біологічного комплексу, структурною і функціональною основою якого є система лісосмуг і насаджень (М.О. Репневська, Є.М.. Кузьмін, Ю.Д. Матухно).
До перспективних напрямів досліджень Новгород-Сіверської ЛНДС належить розробка нормативів і методів створення та формування захисних лісових насаджень для схилової системи землеробства в умовах Придеснянської височини. Змістом дослідження є визначення оптимальної захисної лісистості, розподіл захисних насаджень за категоріями: полезахисні смуги, водорегулювальні лісосмуги на привододільних землях, прибалкові й яружні системи, яружно-балкові насадження, а також їх взаємодія з іншими об’єктами протиерозійного комплексу.
У 1995 році науковці станції Ю. Д. Матухно, С.О. Дем'яненко та співробітник Київської ЛНДС (у ті часи – Старопетрівської) М.М. Давидов розпочали дослідження з моніторингу лісів другого рівня. Було створено мережу із 120 ділянок моніторингу другого рівня, яка охоплює 7 областей північно-східної частини України.
Після аварії на Чорнобильській АЕС дослідну станцію включено до складу виконавців з радіоекологічних досліджень. Вивчено характер розподілу радіонуклідів на території, варіювання забруднення виявилося надзвичайно високим. Досліджували вертикальну міграцію радіонуклідів залежно від ґрунтово-гідрологічних умов, поглинання радіоактивних ізотопів основними лісотвірними породами, зокрема, деревиною, корою (живою та мертвою), гілками, корінням, листками, хвоєю. Вивчали накопичення радіоактивних елементів у трав’янистій рослинності, ягодах і грибах. Установлено, що найбільшою здатністю до накопичення радіоактивних елементів характеризуються спорові рослини, особливо папороті та плауни, а також гриби. Найчистішим компонентом лісових ценозів є деревина. Накопичення радіонуклідів лісовими рослинами визначається не тільки рівнем забруднення ґрунту, але й значною мірою – дисперсністю радіоактивних речовин, що випали, та ступенем зволоження території (Ю.Д. Матухно, С.О. Дем'яненко, Г.В. Тартичний, О.І. Шурига, О.І. Михайличенко).
Останнім часом дослідження науковців станції присвячені вивченню результатів рубок лісу, лісокультурної справі, захисту лісових культур від пошкоджень комахами, розведення лісів на перелогах та інших малоцінних та деградованих землях, вивчення економічної ефективності лісогосподарських заходів. Науковці вивчають історичні аспекти ведення лісового господарства в регіоні
Нині експериментальна база ДП „Новгород-Сіверська ЛНДС” складається із стаціонарних об’єктів у Слобідському дослідному лісництві та пробних площ у лісгоспах Сумської та Чернігівської областей. Метою її створення є розробка регіональної (для умов Східного Полісся) системи ведення лісового господарства та агролісомеліорації.
Після створення Слобідського дослідного лісництва (2005 рік) за останні 3 роки в ньому закладено 5 стаціонарних пробних площ – щодо рубок головного користування, рубок догляду за лісом, вивчення шкодочинності комах. У минулі роки на об’єктах із захисту від водної ерозії ґрунтів було закладено 16 дослідних об’єктів. Всі дослідні об’єкти оформлені в натурі зі встановленням обмежуючих стовпів. На двох стаціонарних об’єктах рубок догляду проведено нумерування дерев (7 секцій по 0,20 – 0,25 га).
Дослідні об’єкти закладені для уточнення нормативної документації з рубок головного користування та заходів поліпшення якісного складу лісів. На об’єктах рівномірно-поступової рубки вперше у Східному Поліссі проводиться вивчення ефективності заходів сприяння природному поновленню сосни. На об’єктах дослідних освітлень, прочищень і прохідних рубок уточнюються параметри організаційно-технічних елементів рубок. Об’єкти, закладені на ділянках боротьби з ерозією ґрунтів, використовують для вивчення агролісомеліоративної ролі лісових насаджень.
Наукова доцільність експериментальної бази Станції визначається отриманням результатів щодо впливу різних лісогосподарських заходів на санітарний стан, продуктивність і біорізноманіття лісових екосистем регіону досліджень. На кожному з об’єктів визначається економічна ефективність лісогосподарських заходів. Закладання на стаціонарах багатоварі¬антних дослідів дає змогу визначити найбільш оптимальний варіант за лісівничими й економічними показниками та рекомендувати його для впровадження у виробництво.
На станції видається збірник наукових праць: „Лісівничо-екологічні проблеми Східного Полісся України”. Перший випуск видано в 2006 році. За результатами досліджень розроблено патент на корисну модель № 30005 „Спосіб захисту кореневих систем саджанців сосни від  пошкоджень личинками хрущів” (автори А.М. Жежкун, М.О. Галів, В.Л. Мєшкова). Патент зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 11 лютого 2008 року.
Науковці станції щорічно беруть участь у міжнародних, загальнодержавних і регіональних науково-практичних конференціях. У наукових збірниках і журналах видається 15 – 20 публікацій на рік.

42600
        м. Тростянець
    Сумська обл.
    8-(054-58)-5-14-46

   e-mail: krtrost-lnds23@ukr.net

Краснотростянецька лісова науково-дослідна станція перебуває у складі УкрНДІЛГА з 1930 р.
Організація станції припадає на 1923 р., коли група лісівників-дослідників почала проводити наукові дослідження в Тростянецькому лісгоспі. В 1926 р. було виділено Краснотростянецьке дослідне лісництво (1000 га), а в 1934 р. до станції увійшов увесь Тростянецький лісгосп (понад 20000 га). З 1938 р. лісгосп і станція знову стали окремими організаційними одиницями, коли в дослідно-методичних питаннях лісгосп підпорядковувався лісовій дослідній станції, а в адміністративно-господарському відношенні – Харківському, а потім Сумському управлінням лісового господарства.
Вибір місця організації станції обумовлений тим, що вже на той час в Тростянці склалися широко відомі лісокультурні традиції. Так, у 1884 р. соснові посадки в Тростянці були визнані зразковими й відзначені грошовою премією та золотою медаллю, в 1886 р. ці культури одержали високу оцінку від учасників VІ Всеросійського лісового з’їзду і описані в „Лесном журнале” (Толвінський, 1887). У 1887 р. на Всеросійській сільськогосподарській виставці (в Харкові) Тростянецькому лісництву вдруге було присуджено золоту медаль „За успішне розведення лісових порід у великих розмірах”. Досвід і вирощування сосни в Тростянецьких лісах описав Ф.К.Арнольд у ІІ томі монографії „Русский лес” (1899).
У дореволюційний період ведення лісового господарства у Тростянецьких лісах консультував проф. М.М.Орлов. У той час було створено значну кількість лісових культур різного породного складу, схем змішування та розміщення.
Таким чином, на час створення станції вже існувала експериментальна база, що потребувала досліджень і узагальнень.
У подальшому в Тростянецькому лісовому господарстві закладено пробні площі з рубок догляду різної інтенсивності, численні об’єкти з лісової селекції та інтродукції та інші. Нині експериментальна база в Тростянецькому лісгоспі нараховує близько 160 о’бєктів загальною площею 500 га.
На станції працювали такі відомі вчені, як П.С.Погребняк, А.Б.Жуков, П.К.Фальківський, І.М.Патлай, В.В.Гурський та багато інших. На об’єктах станції проводили дослідження Д.Д. Лавриненко, П.С.Пастернак, П.П. Ізюмський, Г.Р.Ейтінген та інші.
Дослідження, проведені в умовах свіжої кленово-липової діброви, показали, що на продуктивність мішаних культур дуба значною мірою впливають склад, густота, схема змішування та розміщення садивних місць.
Культури дуба, створені сіянням, виявилися стійкішими, ніж створені садінням. Вдало створені лісові культури продуктивніші за природні деревостани.
Лісові культури, мішані за складом і складні за формою, продуктивніші та стійкіші за чисті культури.
До 15 років культури однакового породного складу і схеми змішування, але з різним розміщенням, мають різну продуктивність. Відрізняються вони також за ростом по діаметру і у висоту головних порід. Але до віку 25 років вплив розміщення нівелюється.
Лісові культури, що відрізняються породним складом, густотою, схемами змішування та розміщенням, мають суттєві відмінності в рості головних порід і продуктивності до 50-річного віку. Найкращим зростанням головних порід (дуба та ясена) та найбільшою продуктивністю характеризуються лісові культури, створені чергуванням чистих рядів дуба з рядами суміші супутніх порід.
До віку 80 років у культурах різного породного складу, густоти, схем змішування й розміщення починається вирівнювання за запасом на кореню і загальною продуктивністю. Але середній діаметр головних порід і кількість крупномірної деревини значно більші в лісових культурах, створених змішуванням чистих рядів дуба з рядами суміші супутніх порід. Таксова вартість ліквідного запасу деревини на кореню та чистий середньорічний прибуток у таких лісових культурах майже вдвічі вищі, а умовний строк окупності у 2–3 рази менший. Біохімічні процеси нтенсивніше відбуваються в ризосфері мішаних біогруп, ніж чистих (особливо – дуба).
Високу продуктивність мають лісові культури, в яких чисті ряди дуба чергуються з чистими рядами клена. Особливо ефективні ці культури при введенні рядів клена через 6–8 років після створення рядів дуба.
Значно підвищити економічну ефективність вирощування дубових насаджень можна за рахунок рубок догляду. Вивченню цього питання присвячено значну кількість досліджень лісодослідної станції. Вивчали верховий і низовий методи рубок догляду, датський, лінійний та інші. Вивчали також різні режими густоти, яких досягали через інтенсивність рубок догляду. На базі цих досліджень розроблено цільові програми вирощування дубових насаджень.
Найбільшого поточного річного приросту за запасом насадження досягає до 40- річного віку. Далі приріст зменшується. Для досягнення максимального запасу на вік стиглості необхідно деревостан до 40 років утримувати в режимі сильних зріджувань, з 40 до 60 років – в режимі середніх зріджувань. У подальшому прохідні рубки можна замінити на санітарні рубки, якими слід вибирати свіжо заселені дерева з метою попередження відпаду на 5–10 років наперед. При проведенні прохідних рубок високої інтенсивності деревостан до віку стиглості не набуде найвищого запасу.
Лісові культури сосни в Тростянецькому держлісгоспі мають високу продуктивність. Дуже цінним виявився мимовільний досвід щодо впливу географічного походження насіння сосни на ріст і продуктивність насаджень. Культури сосни, вирощенні із насіння, одержаного із Дармштадта, мають вищу кривизну стовбурів і гірший ріст порівняно з культурами сосни з насіння місцевого походження.
Встановлено, що за рахунок правильного проведення рубок догляду в соснових лісових культурах можна підвищити економічну ефективність на 40%, додатково одержати з 1 га до 150 м.куб. деревини, а також значно підвищити продуктивність праці.
На матеріалах досліджень на пробних площах з рубок догляду в соснових деревостанах сосни також складено цільові програми вирощування культур сосни.
Одним із найбільш цінних об’єктів у Тростянецькому лісгоспі є географічні культури сосни, створені в 1928-1929 рр., географічні культури дуба 1940 та 1976-1977 рр., географічні культури ясена 1930 р., географічні культури модрини 1954 р. та значна кількість інших селекційних об’єктів, створених співробітниками інституту та станції під керівництвом І.М.Патлая. На цих об’єктах проводили постійні лісівничо-таксаційні обліки, фенологічні спостереження, біохімічні дослідження, вивчали питання внутрішньовидової мінливості й використання її для підвищення якості штучних насаджень.
На базі географічних культур сосни створено гібридні насінні плантації високого генетичного рівня, в яких використано результати досліджень загальної та специфічної комбінаційної здатності, внутрішньовидової мінливості сосни звичайної для одержання високопродуктивних гібридів.
З 1966 р. почалося створення географічних культур ІІ покоління, а також вивчення потомств від плюс дерев сосни по всій Сумській області.
Із інтродуцентів для лісового виробництва в Тростянці найбільше значення мають модрина, сосна веймутова, сосна чорна австрійська, ялина. Вперше про інтродуценти в Тростянці згадується в роботі А.Л.Толвінського за 1887 р.
Модрину вводили як в лісові культури дуба в умовах груду, так і в культурах сосни в умовах субору. В обох випадках вона значно підвищує продуктивність деревостанів і позитивно впливає на ґрунт, підвищуючи в ньому вміст рухливих форм азоту, фосфору й калію, покращується також доступ тепла і опадів до ґрунту.
Швидкий ріст модрини, особливо в молодому віці, став причиною створення „швидкостиглих” лісових культур в умовах свіжого груду, в яких ряди берези з модриною чергувалися з рядами ясена. Запас стовбурової деревини в цих культурах у віці 25 років майже вдвічі перевищував запас листяних культур із дубом на суміжній ділянці.
У природних насадженнях ялина в Тростянецьких лісах не росте у зв’язку з меншою кількістю опадів і меншою відносною вологістю повітря порівняно з її ареалом.
На довговічність і успішність росту ялини у свіжому груді впливають фенологічна форма дуба і спосіб змішування цих порід. Виявлено покращення структури ґрунту в дубово-ялинових культурах.
Ялина, висаджена в нижніх частинах балок виявилася стійкою.
Культури ялини в умовах свіжої судіброви і в 100-річному віці відповідають І бонітету, мають повноту 0,7 і запас стовбурової деревини 487 м.куб. на 1 га.
Серед інших деревних інтродуцентів, випробуваних у лісових насадженнях Тростянецького держлісгоспу, назвемо бархат амурський, горіхи чорний, волоський, сірий, маньчжурський, черемху пізню, ясен зелений, кизил, гікорі білий і гіркий. Значна кількість із них плодоносять і Тростянецькі ліси можуть бути постійною насіннєвою базою їх поширення в Лівобережному Лісостепу України.
У 1962–1964 рр. в Тростянецькому лісгоспі на площі 6,0 га створено дендропарк, в якому висаджено 250 видів деревних і чагарникових порід.
Співробітником станції М.І.Бережним вирощено й вивчено 80 видів цінних плодово-ягідних, декоративних і лікарських рослин. За результатами розроблено рекомендації з їх впровадження у виробництво.
Останнім часом на станції тривають роботи з лісової селекції та насінництва, лісових культур, станція бере участь у дослідженнях з моніторингу стану та продуктивності лісових екосистем, удосконалення систем рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства.
У північно-східній частині Лівобережного Лісостепу України, в зоні діяльності станції, є невирішеними проблеми підвищення якості, поліпшення стану й підвищення стійкості дубових насаджень. Збільшується частка лісів, що вік яких перевищує вік стиглості. В окремих випадках головні породи не відповідають типу лісорослинних умов, особливо у свіжій кленово-липовій діброві, де потенційно можна вирощувати на 15833 га дуба, ніж нині. Разом з тим 547 га дуба вииростає в умовах свіжого бору і не відповідає цим умовам.
Таким чином, окрім традиційної тематики, станція на найближчий час матиме вирішувати інші актуальні питання, що випливають із проблем регіону.

98500

м. Алушта
АР Крим
8-(065-60)-5-81-17

alushtacmfrs@mail.ru

Кримська гірсько-лісова науково-дослідна станція розташована у м. Алушта Автономної Республіки Крим. Організована в системі колишнього Всесоюзного науково-дослідного інституту лісівництва та механізації лісового господарства у 1952 році з метою розробки заходів із відновлення гірських лісів Криму й підвищення їх водоохоронної, захисної та санітарно-курортної функцій. У 1956 році станцію передано в систему УкрНДІЛГА.
У подальшому отримали розвиток 3 напрями досліджень: лісомеліорація гірських схилів і яружно-балкових земель, механізація освоєння схилових і кам’янистих площ; лісові культури, селекція і насінництво; рекреаційне лісокористування.
При освоєнні еродованих гірських схилів широко застосовують садіння лісових культур на терасах. Це стало можливим, завдяки чіткому відпрацьовуванню лісогосподарськими підприємствами гірського Криму технології: нарізки терас універсальними бульдозерами і окультурювання їх полотна системою механічних зрихлювачів, уточнення агротехніки вирощування основного асортименту лісотвірних порід нижньої, середньої та верхньої висотних смуг.
У результаті досліджень із питань лісовідновлення та лісорозведення в Криму розроблено рекомендації щодо залісення гірських схилів і комплексної меліорації Кримського нагір’я (1967, 1972 рр.), які пізніше узагальнено в "Методичних рекомендаціях із технології створення лісових насаджень на еродованих гірських схилах Криму" (1982 р.).
За період проведення досліджень із лісової селекції та насінництва створено основу лісонасінної бази на генетично-селекційному рівні для лісокультурного виробництва Гірського Криму. У 1992 році проведено оцінку генетичних резерватів, плюсових насаджень і дерев, плантацій. Більшість цих об’єктів віднесено до другої категорії. Подальші дослідження з цього питання повинні бути спрямовані на формування лісонасінних плантацій підвищеного генетичного рівня на базі гібридів.
Завдяки лісам у Криму сформовані та підтримуються унікальні кліматичні умови, сприятливі для розвитку рекреаційного лісокористування. В той же час, в результаті надмірного збільшення останнім часом антропогенного навантаження, ліси зазнають негативного впливу і потребують належного регулювання відвідувань їх людьми. Передбачається, що у подальшому в Криму зростатиме рекреаційна індустрія, що зумовить загострення цієї проблеми.
Питання рекреаційного лісокористування станція вивчає з 1976 року. На першому етапі (1976–1980 рр.) було розроблено лісівничі вимоги до раціонального використання, охорони та ведення господарства в особливо цінних природних комплексах і рекреаційних лісах. Було встановлено, що під рекреацію можна відводити не більше 10%.
На другому етапі (1981–1985 рр.) розробляли систему лісогосподарських заходів для організації та оптимізації рекреаційного лісокористування з обліком зонально-типологічного поділу лісів. Розроблено методику визначення рекреаційних навантажень, яка захищена авторським свідоцтвом на винахід.
На третьому етапі (1986–1990 рр.) дослідження було спрямовано на розробку системи показників функціональної оцінки рекреаційних лісових ресурсів для організації спеціалізованого лісового господарства на зонально-типологічній основі.
Дослідження в Криму здійснювали О.Ф. Поляков, П.І. Молотков, П.П. Посохов, Н.С. Плотников, С.Є. Кузнєцов, В.Г. Єпіфанова, Б.А. Павлов, А.Е. Балтер, В.С. Щичко, Ю.К. Телешек, Є.І. Савич, В.В. Никифоров, М.Н. Аляб’єв, І.Г. Яковенко, М.М. Агапонов, І.П. Ведь, С.П. Лимар, В.А. Стародубова, А.Г. Рудь, О.І. Левчук, А.І. Андрієенко та ін.
Науковцями станції опрацьовано та впроваджено у виробництво рекомендації: щодо боротьби з водною ерозією та селевими потоками; принципів і способів меліорації Кримського нагір’я – основного водозбору кримських річок; принципів і технології залісення сильноеродованих гірських схилів; рубок догляду та реконструкції малоцінних насаджень; селекції та насінництва сосни кримської; вирощування садивного матеріалу; з еколого-економічної оцінки лісових земель при переведенні їх в інші види угідь. Опрацьовано регіональні державні стандарти з вирощування садивного матеріалу та лісових культур.

10004
с. Довжик
Житомирського р-ну
8-(0412)-51-66-28
polysskiy_branch@ukr.net

офіційний сайт:  http://polysskiy.ucoz.com

Поліський філіал УКРНДІЛГА (ПФ УКРНДІЛГА) створено У 2001 році на базі Поліської ЛНДС, яку засновано ще у 1930 році за ініціативою Г.Н. Висоцького.
У перші роки існування станції її дослідження було присвячено питанням технології лісозаготівлі, пізніше – підвищенню продуктивності лісів Полісся України та створенню лісових культур (лісовідновленню).
Щодо першого питання вивчали створення господарств із швидкорослих порід, лісоосушення, рубки догляду за лісом (Н. М. Грисюк, В. В. Стопкань, Е. Г. Поляков, Г. І. Редько).
Досліджували водний режим рівнинних лісів залежно від типів лісорослинних умов (М. Н. Зражевський, П. В. Литвак, Е. И. Крот), вивчали ефективність осушення заболочених лісів, розробляли питання механізації лісоосушувальних робіт (П. Ф. Коноз, А. С. Рябуха, Н. В. Юр).
Розробляли методи й техніку рубок догляду за лісом (В. М. Костомаров, В. П. Узеня, Г. І. Редько, Г. Г. Волинець, А. Ф. Бавикин). Вивчали особливості фізико-хімічних і біологічних властивостей ґрунтів поліських лісів (М. Н. Зражевський, Е. В. Рябуха).
Вирішували завдання лісовідновлення на староорних землях (В. В. Стопкань, Г. Г. Волинець, Е. Г. Поляков), залісення верещатників (М.Н. Зражевський).
З лісовідновленням тісно пов’язані питання вирощування садивного матеріалу деревних і чагарникових порід. На станції розробляли агротехніку вирощування садивного матеріалу тополь (Н. М. Грисюк), вільхи чорної та лимонника китайського (Е. Г. Поляков), інших екзотів (Н. В. Юр, Г. Г. Волинець, Е. Ю. Полякова, П.Г. Вакулюк), створення маточних плантацій тополь (Г.І. Редько). У 1957 – 1960 рр. було розроблено пропозиції щодо вирощування садивного матеріалу та створення лісових культур, методів і техніки рубок догляду. В 1961–1965 рр. тривали дослідження ефективності гідролісомеліорації в соснових лісах (А.С. Рябуха), створення лісових культур з використанням засобів комплексної механізації (Н.В. Юр, Г.Г. Волинець, Е.Г. Поляков), гідробалансові й ґрунтові дослідження (П.В. Литвак, Е.В. Рябуха, Е.Ю. Полякова), фенологічні спостереження (Г.Г. Волинець, Е.Ю. Полякова), роботи щодо створення бази елітного насінництва сосни звичайної (Г.І. Редько).
У зв’язку з реорганізацією лісового господарства та створенням комплексних підприємств – лісгоспзагів, більшу увагу приділяли лісокористуванню. Закладали досліди щодо головних рубок (В.О. Бузун), вдосконалення технології лісозаготівель на малих лісосіках (А.Ф. Бавикин, Н.Ф. Гуменюк). Вивчали стан і перспективи використання деревини дуба (Н.В. Юр, Г.Ф. Редько), визначали площі живлення при вирощуванні насаджень.
Вивчали фізіологічні основи росту та стійкості деревних порід, розробляли лісогосподарські, хімічні та біологічні заходи боротьби з кореневою губкою (О.Г. Черних, Г.Д. Білий), вплив хімічних способів підсочування на фізіологічні процеси в сосни (Б.Ф. Пилипенко).
Пізніше розробляли способи двостороннього регулювання водного режиму ґрунтів у осушваних насадженнях (А.С. Рябуха), обґрунтовували заходи щодо перетворення водного балансу лісових насаджень на суходолах залежно від розмірів і способів рубок (П.В. Литвак).
Тривала розробка правил рубок головного користування, прогресивних форм організації праці на лісосічно-транспортних роботах, способів рубок догляду в молодняках (Н.Ф. Гуменюк), способів освоєння осушених земель (Е.Г. Поляков, Е.Ю. Полякова).
Вивчали питання інтенсифікації біологічного кругообігу речовин у лісах Полісся (Е.В. Рябуха) у дослідах із внесення мінеральних добрив.
Розробляли оптимальну структуру комплексних лісових підприємств (В.К. Старовойт), рекомендацій щодо вдосконалення методів організації лісокористування та інтенсифікації лісового господарства (В.А. Бузун).
У 1971–1975 рр. розширилася мережа дослідних об’єктів на осушуваних землях (Е.Г. Поляков), щодо рубок догляду за лісом (А.С. Рябуха), реконструкції малоцінних деревостанів (П.Н. Мястківський).
У цей час було розпочато дослідження формової структури природних популяцій сосни, відбір і розмноження кращих форм цієї породи на постійних лісонасінних плантаціях (Б.Н. Дзядевич, Р.И. Бура). Розробляли перспективну технологію лісовідновлення (Е.Ф. Черняк), створення лісових культур плантаційного типу (Ф.Н. Турчак). Вивчали кількісні показники гідрологічної функції лісу в Поліссі (Н.С. Романєє, А.І. Левкович), розробляли ГОСТи на сіянці деревних порід (Л.В. Черняк), шляхи використання відходів деревини (Е.І. Цурик).
У 1976–1980 рр. проведено дослідження щодо вдосконалення способів і технології прискореного вирощування деревини в лісах плантаційного типу (Ф.Н. Турчак, В.Л. Чекарев), стандартизації садивного матеріалу (Л.В. Черняк), внесення мінеральних і органомінеральних добрив у лісові культури та насадження (Е.В. Рябуха), закладання географічних культур сосни (А.С. Рябуха, Г.Д. Білий).
Розробляли та освоювали нові технології рубок (Г.К. Приступа, Е.Ф. Черняк), визначали оптимальні розміри та розміщення цехів переробки деревини (В.К. Старовойт). Тривали гідрологічні дослідження на постійних пробних площах щодо рубок догляду та реконструкції малоцінних насаджень на осушуваних землях (А.С. Рябуха, П.Н.Мястковский), на дослідах щодо захисту соснових культур від кореневої губки (А.Г. Черних, Г.Д. Білий).
Розроблено комплекс заходів щодо збільшення стійкості насаджень до промислового забруднення (Г.К. Приступа, В.Г. Мазепа), досліджували питання збереження та підвищення продуктивності недеревних рослинних ресурсів Полісся України (В.П. Краснов, Л.В. Черняк, Н.Ф. Шостак).
У 1986 – 1990 рр. розпочалися дослідження щодо визначення оптимальної чисельності диких ратичних (Ф.М. Турчак, І.М. Шейгас, О.О. Ткаченко).
Після аварії на Чернобильській АЕС науковці зосередили зусилля на аналізі міграції радіонуклідів у лісових екосистемах, розробці заходів щодо ведення лісового господарства на радіаційно забрудненій території (В. П. Краснов, А.А. Орлов, М.Г. Мазепа). Було організовано дві нові лабораторії: радіобіоекологічна та пересувна радіометрична. Поступово ця тематика посіла провідне місце.
У 1991–1995 рр., крім радіаційної тематики, досліджень з елітного насінництва, рубок головного користування, науковці станції брали участь у роботах із створення сировинної бази для целюлозо-паперової, меблевої, деревообробної та вугільної промисловості, а також – із моніторингу лісових екосистем.
У 2001 році на базі Поліської лісової науково-дослідної станції створено Поліський філіал. Зона його діяльності поширюється на лісгоспи Волинської, Рівненської та Житомирської областей. Філіал видає збірник наукових праць, який висвітлює проблеми екології лісів і лісокористування в Поліссі України.
До складу філіалу входять дві наукові лабораторії – лісівництва та радіоекології. Щодо радіаційної тематики Поліський філіал є провідною науковою установою в системі УкрНДІЛГА. Із цих питань науковцями філіалу видано низку монографій, зокрема, «Радіоекологія лісів Полісся України» (В.П. Краснов), «Радіоекологія козулі європейської в Центральному Поліссі України» (В.П. Краснов та інші).
Основним завданням лісогосподарського виробництва в Поліссі України залишається нарощування лісосировинного та природоохоронного потенціалу лісів, невиснажливе лісокористування, підвищення ефективності використання лісових ресурсів. Для цього потрібно вдосконалювати весь комплекс заходів із лісовідновлення, лісовирощування та лісоспоживання.