Поліський філіал УкрНДІЛГА ім. Г. М. Висоцького створено у 2001 році на базі Поліської лісової науково-дослідної станції, яку засновано ще у 1930 році за ініціативою Г. М. Висоцького. У перші роки функціонування станції її дослідження було присвячено питанням технології лісозаготівлі, пізніше – підвищенню продуктивності лісів Полісся України та створенню лісових культур (лісовідновленню).

За першим напрямом вивчали створення господарств із швидкорослих порід, лісоосушення, рубки догляду за лісом (М. М. Грисюк, В В. Стопкань, Є. Г. Поляков, Г. І. Редько). З метою підвищення продуктивності заболочених лісів українського Полісся шляхом осушування досліджували водний режим рівнинних лісів залежно від типів лісорослинних умов (М. Н. Зражевський, П. В. Литвак, Є. І. Крот), вивчали ефективність осушення заболочених лісів, розробляли питання механізації лісоосушувальних робіт (П. Ф. Коноз, А. С. Рябуха, М. В. Юр). Розробляли методи та техніку рубок догляду за лісом (В. М. Костомаров, В. П. Узеня, Г. І. Редько, Г. Г. Волинець, А. Ф. Бавикін). Вивчали особливості фізико-хімічних і біологічних властивостей ґрунтів поліських лісів (М. Н. Зражевський, Є. В. Рябуха).

За напрямом лісовідновлення розробляли способи створення лісових культур на староорних землях (В. В. Стопкань, Г. Г. Волинець, Є. Г. Поляков), залісення верещатників (М. Н. Зражевський), а також насаджень швидкорослих порід. Узагальнювали лісокультурний досвід минулих років (М.М. Грисюк, В.В. Стопкань, Є.Г. Поляков). Із лісовідновленням тісно пов’язані питання вирощування садивного матеріалу деревних і чагарникових порід. На станції розробляли агротехніку вирощування садивного матеріалу тополь (М. М. Грисюк), вільхи чорної та лимонника китайського (Є. Г. Поляков), інших екзотів (М. В. Юр, Г. Г. Волинець, Є. Ю. Полякова, П. Г. Вакулюк), створення маточних плантацій тополь (Г. І. Редько).

У 1957–1960 рр. було розроблено пропозиції щодо вирощування садивного матеріалу та створення лісових культур, методів і техніки рубок догляду. В 1961–1965 рр. тривали дослідження ефективності гідролісомеліорації в соснових лісах (А. С. Рябуха), створення лісових культур з використанням засобів комплексної механізації (М. В. Юр, Г. Г. Волинець, Є. Г. Поляков), гідробалансові та ґрунтові дослідження (П. В. Литвак, Є. В. Рябуха, О. Ю. Полякова), фенологічні спостереження (Г. Г. Волинець, О. Ю. Полякова), роботи щодо створення бази елітного насінництва сосни звичайної (Г. І. Редько). У зв’язку з реорганізацією лісового господарства та створенням комплексних підприємств – лісгоспзагів, значну увагу приділяли лісокористуванню. Було закладено досліди із рубок головного користування (В. О. Бузун), вдосконалення технології лісозаготівель на малих лісосіках (А. Ф. Бавикін, Н. Ф. Гуменюк). Вивчали стан і перспективи використання деревини дуба (М. В. Юр, Г. І. Редько), визначали площі живлення при вирощуванні насаджень. Вивчали фізіологічні основи росту та стійкості деревних порід, розробляли лісогосподарські, хімічні та біологічні заходи боротьби з кореневою губкою (О. Г. Черних, Г. Д. Білий), досліджували вплив хімічних способів підсочування на фізіологічні процеси дерев сосни (Б. Ф. Пилипенко).

Пізніше розробляли способи двостороннього регулювання водного режиму ґрунтів у осушуваних насадженнях (А. С. Рябуха), обґрунтовували заходи щодо перетворення водного балансу лісових насаджень на суходолах залежно від інтенсивності та способів рубок (П. В. Литвак). Тривало розроблення правил рубок головного користування, прогресивних форм організації праці на лісосічно-транспортних роботах, способів рубок догляду в молодняках (Н. Ф. Гуменюк), способів освоєння осушених земель (Є. Г. Поляков, О. Ю. Полякова). Було розпочато вивчення інтенсифікації біологічного кругообігу речовин у лісах Полісся (Є. В. Рябуха) на дослідах із внесення мінеральних добрив.

Також було започатковано дослідження щодо організації та економіки лісового господарства, визначення оптимальної структури комплексних лісових підприємств (В. К. Старовойт), розроблення рекомендацій щодо вдосконалення методів організації лісокористування та інтенсифікації лісового господарства (В. О. Бузун).

Пізніше, у 1971–1975 рр. було розширено мережу дослідних об’єктів на осушуваних землях (Є. Г. Поляков), а також дослідів щодо проведення рубок догляду за лісом (А. С. Рябуха) та реконструкції малоцінних деревостанів (П. Н. Мястковський). У цей час було розпочато дослідження формової структури природних популяцій сосни, відбір і розмноження кращих форм цієї породи на постійних лісонасінних плантаціях (Б. Н. Дзядевич, Р. І. Бура). Розробляли перспективну технологію лісовідновлення (Є. Т. Черняк), створення лісових культур плантаційного типу (Ф М. Турчак). Вивчали кількісні показники гідрологічної функції лісу в Поліссі (Н. С. Романєєв, А. І. Левкович), розробляли ДОСТи на сіянці деревних порід (Л. В. Черняк), шляхи використання відходів деревини (Е. І. Цурик). Були спроби прогнозування розвитку та розміщення лісового господарства регіону до 2000 року (В. О. Бузун).

У 1976–1980 рр. проводилися дослідження щодо вдосконалення способів і технології прискореного вирощування деревини в лісах плантаційного типу (Ф. М. Турчак, В. Л. Чекарев), стандартизації садивного матеріалу (Л. В. Черняк), внесення мінеральних і органо-мінеральних добрив в лісові культури та в дорослі насадження (Є. В. Рябуха), закладання географічних культур сосни (А. С. Рябуха, Г. Д. Білий). Розробляли та освоювали нові технології рубок (Г. К. Приступа, Е. Т. Черняк), визначали оптимальні розміри та розміщення цехів переробки деревини (В. К. Старовойт). Тривали гідрологічні дослідження на постійних пробних площах щодо проведення рубок догляду та реконструкції малоцінних насаджень на осушуваних землях (А. С. Рябуха, П. Н. Мястковський), на дослідах в осередках кореневої губки (А. Г. Черних, Г. Д. Білий). Було розроблено комплекс заходів щодо підвищення стійкості насаджень до промислового забруднення (Г. К. Приступа, В. Г. Мазепа), досліджували питання збереження та підвищення продуктивності недеревних рослинних ресурсів Полісся України (В. П. Краснов, Л. В. Черняк, Н. Ф. Шостак).

У 1986–1990 рр. було започатковано дослідження щодо визначення оптимальної чисельності диких ратичних тварин (Ф. М. Турчак, І. М. Шейгас, О. О. Ткаченко). Після аварії на Чорнобильській АЕС науковці станції зосередили зусилля на аналізі міграції радіонуклідів у лісових екосистемах, розробленні заходів щодо ведення лісового господарства на радіаційно забрудненій території (В. П. Краснов, О. О. Орлов, М. Г. Мазепа). Було організовано дві нові лабораторії: радіобіоекологічну та пересувну радіометричну. Поступово ця тематика посіла провідне місце на станції.

У 1991–1995 рр., крім радіаційної тематики, досліджень з елітного насінництва та рубок головного користування, науковці станції брали участь у роботах зі створення на основі плантаційного лісовирощування сировинної бази для целюлозо-паперової, меблевої, деревообробної та вугільної промисловості, а також – із моніторингу лісових екосистем.

У 2001 році на базі Поліської лісової науково-дослідної станції було створено Поліський філіал, який є провідною науковою установою в системі УкрНДІЛГА. Нині зона його діяльності поширюється на лісогосподарські філії Волинської, Рівненської та Житомирської областей. До складу філіалу входять дві наукові лабораторії – лісівництва та радіоекології лісу та одна виробнича – радіологічна.

У 2005–2009 рр. на Поліському філіалі проводилися дослідження щодо залісення рекультивованих земель, вдосконалення систем штучного лісовідновлення, рубок головного користування, лісової селекції та радіоекології лісу.

У 2010–2023 рр. тривали дослідження щодо особливостей проведення рубок головного користування та процесів природного поновлення лісу, моніторингові роботи з радіаційної ситуації в лісових екосистемах, автореабілітації лісів, ведення лісового господарства на радіоактивно забруднених землях та мисливствознавства. Дослідження на Поліському філіалі вели висококваліфіковані спеціалісти – лісівники, лісомеліоратори, біологи, ґрунтознавці, фізіологи, фітопатологи, радіоекологи, економісти. За результатами робіт співробітниками станції успішно захистили три докторських (Г. І. Редько, П. В. Литвак, В. П. Краснов) та 26 кандидатських дисертацій.

В останні роки науковцями філіалу видано низку монографій: «Радіоекологія лісів Полісся України» (В. П. Краснов), 1998; «Радіоекологія козулі європейської в Центральному Поліссі України» (В. П. Краснов та інші), 1998; «Радиоэкология съедобных макромицетов» (В. П. Краснов и другие), 2004; «Радиоэкология ягодных растений» (В. П. Краснов и другие), 2004; «Радіоекологія лікарських рослин» (В. П. Краснов та інші), 2005; «Лісова дослідна справа на Поліссі України» (В. П. Краснов, В. О. Бузун), 2005; «Прикладная радиоэкология леса» (В. П. Краснов и другие), 2007; «Атлас рослин-індикаторів і типів лісорослинних умов Українського Полісся» (В. П. Краснов та інші), 2009; «Біогеохімія цезію-137 у лісоболотних екосистемах Українського Полісся» (О. О. Орлов, В. В. Долін), 2010; «Рідкісні та зникаючі види судинних рослин Житомирської області. Офіційний перелік. Фотодовідник» (О. О. Орлов та інші), 2011; «Довідник із захисту лісу» (В. П. Краснов та інші), 2011; «Довідник спеціаліста лісового господарства» (В. П. Краснов та інші), 2013 тощо. Поліським філіалом УкрНДІЛГА видано 10 збірників наукових праць. У 1962 р. світ побачив перший номер збірника наукових праць «Питання підвищення продуктивності лісів Полісся УРСР» під редакцією Г. І. Редька. Починаючи з 1994 р., збірник наукових праць продовжено випускати під назвою «Проблеми екології лісів і лісокористування в Поліссі України». Останній номер збірника наукових праць був видрукуваний у 2006 р. під назвою «Радіоекологія лісів і лісове господарство Полісся України».

Основним завданням лісогосподарського виробництва в Поліссі України залишається нарощування лісосировинного та природоохоронного потенціалу лісів, невиснажливе лісокористування, підвищення ефективності використання лісових ресурсів. Для цього передбачається проведення досліджень щодо вдосконалення всього комплексу заходів із лісовирощування та лісокористування.

 Степовий ім. В. М. Виноградова філіал організовано у 1993 році на базі Нижньодніпровської науково-дослідної станції залісення пісків і виноградарства на пісках, яку було створено у 1927 році у м. Цюрупинську (нині – м. Олешки) Херсонської області. Основним завданням станції (згодом – філіалу) було залучення до господарського використання Нижньодніпровських пісків – значних площ піщаних масивів півдня України, а також захист від рухомих пісків родючих міжаренних і приаренних земель. Низька зв’язаність і висока сухість пісків, інтенсивний вітровий режим, надмірний випас свійських тварин і суцільна оранка земель призвели до небаченого розвитку ерозійних процесів, перенесення пісків на значних територіях і поглинання ними цінних суміжних земель. Так, у 1860–1909 рр. площа пісків збільшувалася в середньому на 650 га на рік, при чому за сезон переміщалося до 6,3 тис. м3 піску з одного гектара. Перші спроби зупинити сипучі піски Нижньодніпров᾽я розпочали ще у 1834–1842 роках. Піски закріпляли шелюгою на невеликих площах 3–20 га на рік, взагалі зі цей період було засаджено близько 60 га. У 1932 році Г. М. Висоцький очолив комплексну експедицію щодо вивчення та освоєння Нижньодніпровських пісків. Наступного, 1933 року мережа науково-дослідницьких інститутів (агролісомеліорації і лісового господарства, сільськогосподарської меліорації, виноградарства, плодівництва та рослинництва) розробила план освоєння Олешшя. Значний внесок у становлення і розвиток станції зробили перші її директори І. М. Головчанський та В. М. Виноградов, ім’ям якого нині названо Степовий філіал. Дослідження В. М. Виноградова показали, що сосна дуже ощадливо витрачає вологу, а соснові насадження менше чи так само впливають на рівень ґрунтових вод, як і аборигенна трав’яниста рослинність, тому заміна останньої на насадження сосни не змінить різко сформований режим ґрунтових вод. На цій підставі ним було зроблено висновок про доцільність суцільного освоєння Нижньодніпровських пісків з метою запобігання екологічним і господарським збиткам. Значним внеском у справу освоєння пісків став розроблений у 1953–1956 рр. науковцями станції (В. М. Виноградовим, А. Ф. Кошелєвим, П. А. Скрипкою, Т. Т. Говоровою, І. М. Головчанським) та фахівцями УкрНДІЛГА (М. М. Дрюченком) спосіб рядного садіння сосни в садивні щілини після глибокого (на 60–70 см) розпушення ґрунту в смугах без обороту шару ґрунту з одночасним протруєнням проти шкідників коріння.У 1955–1956 роках було розроблено стандарти сіянців сосни кримської та звичайної, що стали основою залісення пісків. У 1957–1960 рр. В. М. Виноградов запропонував класифікацію лісорослинних площ, принципи та способи залісення окремих категорій пісків. У 1956–1963 рр. було досліджено екологічні особливості природних трав’яних асоціацій, завдяки чому визначено оптимальну ширину оброблюваної при догляді смуги ґрунту, терміни та способи агротехнічних доглядів. Випробувано та рекомендовано гербіциди для знищення бур’янів у молодих насадженнях (П. А. Скрипка, Н. Л. Бергхольц, Л. Ю. Ключников, Н. Л. Терентьєва). З 1956 року також досліджувалися питання розміщення та конструкції полезахисних лісосмуг в умовах Нижньодніпров’я (Ю. К. Телешек). В. М. Виноградов у своїй дисертації (1968) обґрунтував розміщення, ширину та конструкцію смуг, склад і змішування порід, агротехніку створення та вирощування смуг, протиерозійні заходи в міжсмугових просторах. У міру збільшення площі виробничих і дослідних лісових культур збільшувалося коло питань стосовно вирощування соснових насаджень у жорстких лісорослинних умовах поза межами природного ареалу виду. Вивчали взаємодію соснових насаджень із ґрунтами, визначали оптимальну площу живлення дерев різного віку (Д. К. Бабенко, Д. П. Торопогрицький), закономірності росту залежно від лісорослинних умов тощо. Жорсткі лісорослинні умови зони Нижньодніпровських пісків обмежують видовий склад деревних порід у штучних насадженнях. Лісові насадження тут складаються переважно із хвойних порід – сосни звичайної та кримської. Тож було започатковано та проведено дослідження щодо добору стійких порід, створення місцевої лісонасінної бази, вирощування садивного матеріалу в місцевих розсадниках. З метою випробування різних видів сосни на Нижньодніпровських пісках і рекомендації кращих із них для лісогосподарського виробництва у період 1960–1965 рр. було закладено пінетум, який розміщений у Дослідному лісництві філіалу. За період створення пінетума висаджено 22 види сосен: алепську, Армада, Бонапарта, Бунге, веймутову, гімалайську, гірську, рясноцвітну, жовту, звичайну, італійську, кримську, китайську, ладанну, монгольську, піцундську, приморську, судацьку, Тунберга, чорну, чудову, ельдарську (Д. К. Бабенко, 1959–1965 рр.). Випробовувані сосни умовно розділені на чотири групи відповідно до витривалості до кліматичних умов. Було створено географічні культури сосни (1963 р.), садивний матеріал для яких вирощено з насіння, завезеного з різних областей України. Із 1967 року ведеться відбір плюсових дерев сосон звичайної та кримської, у 1969 році створено клонову та родинні плантації сосни кримської (Д. П. Торопогрицкий, Н. Д. Килимчук). Запропоновано рекомендації щодо способів створення лісонасінних плантацій (Н. Д. Килимчук, 1978). У 1985 році виділено генетичні резервати сосни кримської (в дослідному лісництві) та акації білої щоглової форми (в Голопристанському держлісгоспі). Відібрано 28 плюсових дерев акації білої щоглової форми. Питання вирощування в лісових розсадниках садивного матеріалу та його стандартизації вивчали протягом усього періоду функціонування науково-дослідного підрозділу. Колективом підготовлено документи «Регіональні системи лісівничих заходів на Нижньодніпровських пісках» (1986, 1989). Після розробки агротехніки створення штучних насаджень сосни для Нижньодніпровських пісків та масштабного їх залісення, виникла необхідність в розробці регіональних нормативів догляду за лісом. Накопичення дослідного матеріалу для розробки регіональних нормативів рубок догляду в штучних насадженнях сосни Нижньодніпров’я було розпочато науковцями Нижньодніпровської науково-дослідної станції залісення пісків та виноградарства на пісках ім. В.М. Виноградова. Вплив густоти садіння на ріст і вік змикання, оптимальні терміни та ступені зріджування молодняків визначали Д. К. Бабенко (1964–1969 рр.) та І. О. Коробов (1970–1980 рр.). Починаючи з 1956 року Н. Л. Бергхольц (1956–1962 рр.) і Г. Є. Свистула (1970–1974 рр.) досліджували дію та післядію гербіцидів на насадження. Для визначення впливу створених масивних насаджень на водний режим залісеної території було обладнано мережу гідростаціонарів, на якій регулярно проводили спостереження (В. М. Виноградов, А. І. Коваленко, Ю. В. Новак). Обстежено виділені для залісення землі Іванівської арени та Кінбурнської коси (Д. П. Торопогрицкий, Л. Ф. Кутько, 1960–1963 рр.), розроблено рекомендації з підбору деревних порід для вирощування в умовах середнього та слабкого засолення. Вивчали вплив мінеральних добрив на ріст і біологічну стійкість насаджень (І. Г. Морозова, 1970–1985 рр.). Розроблено та впроваджено у виробництво технологію створення природоохоронних комплексів – ландшафтних угрупувань, що складаються зі штучного водоймища та приводоймищних листяних посадок різного породного складу (Г. Є. Свистула, І. М. Тарасенко, 1975–1995 рр.). Природні умови Нижньодніпров’я виявилися сприятливими для розвитку багатьох шкідливих комах, які поступово заселяли створювані насадження, тому протягом тривалого часу вивчаються питання захисту лісу від шкідників. Було виявлено видовий склад шкідників лісу та ентомофагів, вивчено їхню біологію (І. М. Тарасенко, З. О. Склярова), випробувано хімічні препарати та біологічні заходи із захисту лісу від комах. Розроблялися методи обліку та прогнозування шкідливих комах лісу (А. Ф. Горбунов, С. В. Назаренко), досліджували причини поширення кореневої губки та заходи щодо підвищення стійкості до неї насаджень (А. А. Сірик). Посушливі умови та переважання соснових культур у регіоні зумовили високий рівень пожежної небезпеки у лісі. У 1987–1990 рр. було приділено увагу охороні лісів Нижньодніпров’я від пожеж (І. М. Тарасенко). Науковці виконували дослідження щодо технології створення спеціалізованих плантацій шелюги, юки нитчастої тощо. Після введення в експлуатацію Херсонського целюлозно-паперового комбінату постала потреба вирішення питання щодо його сировинної бази. Випробували гібридні форми та клони тополь, добирали кращі з них за енергією росту та стійкості, розробляли агротехніку створення плантацій, визначали оптимальну густоту, способи садіння, особливості використання добрив і зрошення, вік рубки (Д. П. Торопогрицкий, А.І. Коваленко). А. А. Сірик (1986–1990 рр.) приділяв увагу вдосконаленню технології вирощування полезахисних лісосмуг на зрошуваних землях. Під час вивчення водного режиму ґрунтів, розвитку кореневих систем горіха волоського та тополі Сакрау за різних видів підготовки ґрунту, проведення досліджень щодо механізованого, хімічного та біологічного догляду за ґрунтом у рядах лісосмуг дослідником було запропоновано низку технологічних карт для створення лісосмуг зі зниженням витрат на 40–50 % порівняно з чинними на той момент. Одним із важливих напрямів діяльності Нижньодніпровської станції є освоєння малопродуктивних земель, у тому числі піщаних, малопридатних під виноградники та інші сільськогосподарські культури (М. І. Маркін). У Степовому філіалі було виведено 11 сортів із підвищеною стійкістю до морозів і основних хвороб винограду. Серед них Олешківський, Олімпійський, Гілея, 40 років Перемоги, Цитрон цюрупінський, Каберне дніпровський та ін. За результатами багаторічного сортовивчення виробництву рекомендовано такі інтродуковані сорти: Сапераві північний, Молдова, Шасла північна, Грудневий, Дністровський рожевий, Вієрул-59 та ін. У результаті вивчення у 1957–1965 роках понад 100 сортів полуниці було відібрано чотири перспективних для місцевих умов сорти, які рекомендовані виробництву. Виведено п’ять форм персика з тривалим періодом спокою та задовільною якістю плодів. Рекомендовано оптимальні системи удобрення садів (1959–1975 рр.). Протягом 1959–1985 рр. у колекційному саду (понад 400 сортів кісточкових і 100 сортів яблуні) виділено та рекомендовано місцевому виробництву 4 сорти яблуні, 8 – абрикоса, 6 – персика і 2 – сливи. Вивчено 187 сортів абрикоса, з яких відібрано 5 перспективних, у тому числі, Мелітопольський ранній, Мелітопольський 3729, Люізе ранній червоний, Урюк Мирсанджелі та Хурма цитрусовий. Досліджено вплив способів передпосівної підготовки ґрунту на продуктивність садівництва на пісках. Завдання з мисливствознавства включали здійснення мисливсько-господарського районування України за прикладом лісогосподарського (П.С. Пастернак, 1980); розроблення регіональної системи облікових робіт як основи складання Кадастру тваринного світу; обґрунтування організації та ведення комплексного лісомисливського господарства (І. М. Шейгас, Ф. М. Гунчак). Починаючи з 1991 року, співробітники сектору мисливствознавства філіалу започаткували моніторингові спостереження на острівній і материковій частині Скадовського досвідного лісомисливського господарства, (на сучасній території НПП «Джарилгацький»). Було проаналізовано загальний стан вольєрного розведення диких копитних в Україні та за її межами. Сьогодні у лісовому фонді Степового філіалу нараховується близько 60 науково-дослідних об’єктів. Дослідне лісництво філіалу є зразком ведення лісового господарства на пісках Херсонщини. На його території виділено державний ландшафтний заказник площею 500 га, в якому зберігаються ділянки первинного піщаного степу, березові та вільхові гаї, а також місцеві пам’ятки природи. На території філіалу створено дендропарк із понад 100 видами деревних і чагарникових порід. Комплексне освоєння Нижньодніп-ровських пісків на основі тісної співпраці науки з виробництвом надало можливість ефективно використовувати малородючі піщані землі, перетворити природу колишньої «української Сахари», зробити цей регіон краєм лісів, садів, виноградників, зоною інтенсивного сільськогосподарського виробництва. З лютого 2022 року ДП «Степовий філіал УкрНДІЛГА» знаходиться на тимчасово окупованій території.

 Вінницька лісова науково-дослідна станція (ДП «Вінницька ЛНДС») організована в 1959 році у м. Вінниця з метою вдосконалення технології створення й вирощування високопродуктивних дубових насаджень і покращання системи лісомеліоративних заходів на Поділлі. Наукова діяльність станції знайшла відображення у низці важливих розробок. До них належать рекомендації щодо закультивування дубових зрубів на базі комплексної механізації, хімізації та технології коридорного способу рубок догляду за молодняками дуба (О.М. Орлов, Г.К. Орлова). Для здійснення цих робіт сконструйовано механізм РКР-1,5 (рубщик коридорів роторний), який серійно випускався Лубенським заводом "Лісмаш" (М.І. Малишкін). Опрацьовано технологію залісення кам’янистих схилів придністровського Поділля (О.Ф. Ольхівський, І.П. Теребуха). Дослідження станції зосереджено на удосконаленні систем рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства (В.Д. Ваколюк, О.М. Орлов). За матеріалами досліджень у межах селекційної тематики Вінницької станції розроблено наукові засади елітного насінництва дуба звичайного в лісах правобережжя України (В.І. Білоус). Відібрано генетичні резервати, плюсові насадження та дерева. Розроблено (В.І. Білоус) оригінальний метод щеплень дуба "у мішок". Створено архівні та клонові насінні плантації і на їхній основі – перший в Україні селекційно-насінницький комплекс дуба на площі 100 га (В.І. Білоус). Вирішуються питання селекційної тематики щодо розроблення методів і способів збільшення врожайності ПЛНД і насінних плантацій, створення лісонасінних плантацій другого та наступних порядків. Розроблено наукові основи переведення малоцінних і низькопродуктивних насаджень у корінні дубові лісостани, систему заходів щодо ведення лісового господарства в лісах, пошкоджених льодоломом (В.Д. Ваколюк, О.Г. Василевський, І.С. Нейко, О.М. Орлов). Досліджені продуктивність дубово-ялинових насаджень різних варіантів змішування та участі ялини у складі. Обґрунтовано оптимальні технології створення таких насаджень в умовах свіжого груду Поділля (О.Г. Василевський). Сучасні дослідження науковців спрямовані на: розроблення та вдосконалення науково обґрунтованих систем заходів щодо господарювання в лісах Правобережного Лісостепу України; оцінювання стану та розроблення технологій створення захисних лісових смуг; розроблення технології залісення кам’янистих схилів придністровського Поділля.

 Відкриття Турбівського лісництва ДП “Вінницька лісова науково-дослідна станція” УкрНДІЛГА

9 березня 2011 року відбулося відкриття контори Турбівського лісництва ДП “Вінницька лісова науково-дослідна станція” (ДП “Вінницька ЛНДС”) УкрНДІЛГА. Будівля лісництва була добудована та реконструйована. Будівельно-ремонтні роботи проводили протягом останніх 4-х років. Роботи виконані власними коштами ДП “Вінницька ЛНДС” та проводилися силами працівників лісництва та дослідної станції. Урочисте відкриття контори Турбівського лісництва ДП “Вінницька ЛНДС” проводили Директор УкрНДІЛГА, д.с.-г.н., проф., чл.-кор. НААНУ Ткач Віктор Петрович, Начальник Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства, д.с.-г.н., проф. Бондар Анатолій Омелянович, Директор станції, к.с.-г.н. Василевський Олег Григорович за участю співробітників та працівників лісництва. Будівля станції була освячена Отцем Андрієм, який благословив співробітників та працівників Турбівського лісництва на плідну та багаторічну працю.

 Як підприємство, ДП «Клавдієвський лісгосп» був організований у 1938 році наказом Київського управління лісоохорони та лісонасаджень про створення Первомайського лісгоспзагу. У 1975 році Первомайський лісгоспзаг був реорганізований у «Клавдієвський дослідно-виробничий селекційно-насінневий лісгоспзаг», а у 1991 р. – перейменований в «Клавдієвський держлісгосп». У 2005 році держлісгосп набув назву Державне підприємство «Клавдієвське лісове господарство» (скорочена назва ДП «Клавдієвський лісгосп»). У 2021 році до ДП «Клавдієвське лісове господарство» шляхом реорганізації було приєднано Державне підприємство «Київська лісова науково-дослідна станція», яке координується УкрНДІЛГА. Таким чином, нині загальна площа підприємства складає 32,4 тис. га. У 2023 році згідно наказу Держлісагентства назву лісгоспу було змінено на Державне підприємство «Клавдієвська лісова науково-дослідна станція». До завдань станції входять селекційно-насінницькі роботи в зоні Українського Полісся, дослідження щодо радіологічного впливу на деревно-чагарникову рослинність та організації ведення лісового господарства в радіоактивно забруднених лісах. Роботи із селекції розпочато на Київщині у 1970 році. На даний час Клавдієвська ЛНДС має близько 60 постійних дослідних об’єктів, до складу яких входять клонові насінні, архівно-маточні та родинні плантації та випробні культури сосни звичайної. У Київській і Чернігівській областях відібрано близько 300 га генетичних резерватів та понад 200 плюсових дерев сосни звичайної, сосни веймутової; ялини європейської. Стаціонарні дослідні об’єкти послужили основою для вивчення багатьох прикладних питань лісової селекції (О. В. Зібцева, В. В. Митроченко, В. А. Цибулько, Г. А. Шлончак, Г. В. Шлончак, І. В. Ящук). Основними напрямами наукових досліджень є розробка методів вирощування щепленого садивного матеріалу із закритою кореневою системою, створення клонових плантацій, вивчення особливостей росту та плодоношення насінних плантацій, способів підвищення їхньої врожайності, догляд та реконструкція плантацій старшого віку. Досліджують особливості росту потомств у випробних культурах, надають селекційну оцінку генетичних резерватів, відбирають плюсові насадження та дерева. З 1989 року на станції розгорнуто роботу із сортовипробування сосни звичайної в культурах (В. В. Митроченко, В. А. Цибулько, Г. А. Шлончак, Г. В. Шлончак). На стаціонарних дослідних об’єктах вивчають прикладні й теоретичні питання лісової селекції. Після аварії на Чорнобильській АЕС науковці станції вивчали міграцію радіонуклідів у забруднених лісових екосистемах, прогнозували подальше формування радіоекологічної ситуації та стан лісових насаджень різного типу (С. В. Зібцев, П. П. Подкур). Для вивчення та прогнозування міграції нуклідів було закладено низку стаціонарних об’єктів поблизу аварійного реактора та на певних відстанях від нього. У 1986–1988 роках основним завданням досліджень було визначення принципової можливості надходження найбільш біологічно значущих радіонуклідів (цезію-137 і стронцію-90) у ґрунтові води. Для виконання робіт науковцями станції під керівництвом П. П. Подкура було закладено п’ять профілів у 10-км зоні від місця аварії. Одночасно з вивченням вертикальної міграції радіонуклідів визначали їх перерозподіл за елементами ландшафту (друга борова тераса, прирусловий вал, заплави тощо). Основними випромінювальними нуклідами, що забруднювали ґрунт і підстилку в зоні досліджень, на кінець 1995 року були цезій-137, церій-144, цезій-134 і рутеній-106. Незалежно від типу ґрунту, основний вміст радіонуклідів залишається в підстилці (торфі) та у верхньому 5-сантиметровому шарі ґрунту. У дерново-слабопідзолистих ґрунтах (основний тип ґрунтів району досліджень) найбільшу швидкість міграції виявив цезій-137, меншу – рутеній-106, слабку – церій-144. Було доведено відсутність міграції радіонуклідів із ґрунту до ґрунтових вод. Не менш актуальним було питання про розподіл радіонуклідів у лісових екосистемах безпосередньо після аварії та надалі. Для цього закладали пробні площі як у ближній, так і в далекій від реактора зонах забруднення. На них обліковували та оцінювали фітомасу, її забруднення. Було встановлено (В. П. Ландін), що внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС було радіоактивно забруднено понад 1,5 млн га лісів Полісся України. За чотири роки після радіоактивного забруднення лісів питома активність лісової підстилки зменшилася в 10 разів, а верхнього шару кори – в 45-100 разів. Найбільш небезпечними видами продукції виявилися паливна деревина, дикорослі ягоди, гриби, лікарські рослини. У перші роки після аварії на Чорнобильській АЕС важливим було вивчення особливостей впливу радіаційного випромінювання на ріст насаджень, стан і стійкість лісових екосистем. На пробних площах, закладених поблизу аварійного реактора, оцінювали пошкодження органів дерев, фітомасу, приріст лісових насаджень. Було встановлено (В. І. Худолій), що максимальна кількість дерев (близько 30–40 шт./га) відпала в перший рік після аварії. Інтенсивність відпаду дерев у різних насадженнях є мінливою і донині, що пов’язано із особливостями окремих насаджень та з мозаїчністю розподілу радіоактивного забруднення. Окремим напрямком було дослідження генетичних наслідків дії радіоактивного забруднення на популяцію сосни звичайної в зоні відчуження Чорнобильської АЕС. За допомогою морфологічних, цитологічних і біохімічних методів досліджено динаміку рівня мутацій у популяціях сосни звичайної залежно від рівня радіоактивного забруднення. Виявлено рівні індивідуальної мінливості сосни залежно від радіорезистентності, вивчено морфологічні, цитологічні та біохімічні особливості найбільш резистентних форм. Створено дослідні культури з форм сосни різної резистентності та вивчено реакцію їх потомств на різному рівні радіоактивного забруднення. На всіх стаціонарних об’єктах, закладених у 1986–1990 роках, тривають дослідження, на підставі яких розробляються рекомендації щодо ведення лісового господарства. Нині дослідження науковців станції спрямовані на: удосконалення рубок формування і оздоровлення лісів у Центральному Поліссі; удосконалення методів, способів збереження і відтворення насаджень сосни звичайної з покращеними генетичними властивостями; дослідження стану лісонасіннєвої бази Центрального Полісся, розроблення засад її подальшого розвитку та використання.

 Внаслідок російської військової агресії знищено та пошкоджено нерухоме й рухоме майно станції (Здвижівське, Клавдіївське, Луб’янське, Першотравневе, Шибенське лісництва, Немішаївський нижній склад). Наукова та виробнича діяльність обмежена – підприємство знаходиться на території, що підлягає розмінуванню.

 Кримська гірсько-лісова науково-дослідна станція розташована у м. Алушта Автономної Республіки Крим. Організована в системі колишнього Всесоюзного науково-дослідного інституту лісівництва та механізації лісового господарства у 1952 році з метою розробки заходів із відновлення гірських лісів Криму й підвищення їх водоохоронної, захисної та санітарно-курортної функцій. У 1956 році станцію передано в систему УкрНДІЛГА. У подальшому отримали розвиток 3 напрями досліджень: лісомеліорація гірських схилів і яружно-балкових земель, механізація освоєння схилових і кам’янистих площ; лісові культури, селекція і насінництво; рекреаційне лісокористування. При освоєнні еродованих гірських схилів широко застосовують садіння лісових культур на терасах. Це стало можливим, завдяки чіткому відпрацьовуванню лісогосподарськими підприємствами гірського Криму технології: нарізки терас універсальними бульдозерами і окультурювання їх полотна системою механічних зрихлювачів, уточнення агротехніки вирощування основного асортименту лісотвірних порід нижньої, середньої та верхньої висотних смуг. У результаті досліджень із питань лісовідновлення та лісорозведення в Криму розроблено рекомендації щодо залісення гірських схилів і комплексної меліорації Кримського нагір’я (1967, 1972 рр.), які пізніше узагальнено в "Методичних рекомендаціях із технології створення лісових насаджень на еродованих гірських схилах Криму" (1982 р.). За період проведення досліджень із лісової селекції та насінництва створено основу лісонасінної бази на генетично-селекційному рівні для лісокультурного виробництва Гірського Криму. У 1992 році проведено оцінку генетичних резерватів, плюсових насаджень і дерев, плантацій. Більшість цих об’єктів віднесено до другої категорії. Подальші дослідження з цього питання повинні бути спрямовані на формування лісонасінних плантацій підвищеного генетичного рівня на базі гібридів. Завдяки лісам у Криму сформовані та підтримуються унікальні кліматичні умови, сприятливі для розвитку рекреаційного лісокористування. В той же час, в результаті надмірного збільшення останнім часом антропогенного навантаження, ліси зазнають негативного впливу і потребують належного регулювання відвідувань їх людьми. Передбачається, що у подальшому в Криму зростатиме рекреаційна індустрія, що зумовить загострення цієї проблеми. Питання рекреаційного лісокористування станція вивчає з 1976 року. На першому етапі (1976–1980 рр.) було розроблено лісівничі вимоги до раціонального використання, охорони та ведення господарства в особливо цінних природних комплексах і рекреаційних лісах. Було встановлено, що під рекреацію можна відводити не більше 10%. На другому етапі (1981–1985 рр.) розробляли систему лісогосподарських заходів для організації та оптимізації рекреаційного лісокористування з обліком зонально-типологічного поділу лісів. Розроблено методику визначення рекреаційних навантажень, яка захищена авторським свідоцтвом на винахід. На третьому етапі (1986–1990 рр.) дослідження було спрямовано на розробку системи показників функціональної оцінки рекреаційних лісових ресурсів для організації спеціалізованого лісового господарства на зонально-типологічній основі. Дослідження в Криму здійснювали О.Ф. Поляков, П.І. Молотков, П.П. Посохов, Н.С. Плотников, С.Є. Кузнєцов, В.Г. Єпіфанова, Б.А. Павлов, А.Е. Балтер, В.С. Щичко, Ю.К. Телешек, Є.І. Савич, В.В. Никифоров, М.Н. Аляб’єв, І.Г. Яковенко, М.М. Агапонов, І.П. Ведь, С.П. Лимар, В.А. Стародубова, А.Г. Рудь, О.І. Левчук, А.І. Андрієенко та ін. Науковцями станції опрацьовано та впроваджено у виробництво рекомендації: щодо боротьби з водною ерозією та селевими потоками; принципів і способів меліорації Кримського нагір’я – основного водозбору кримських річок; принципів і технології залісення сильноеродованих гірських схилів; рубок догляду та реконструкції малоцінних насаджень; селекції та насінництва сосни кримської; вирощування садивного матеріалу; з еколого-економічної оцінки лісових земель при переведенні їх в інші види угідь. Опрацьовано регіональні державні стандарти з вирощування садивного матеріалу та лісових культур. У результаті тимчасової окупації Кримського півострову інститут втратив зв’язок із співробітниками станції, а також низку цінних науково-дослідних об’єктів, на яких проводилися багаторічні стаціонарні дослідження.

 У результаті тимчасової окупації Кримського півострову у 2014 році інститут втратив зв’язок із співробітниками станції, а також низку цінних науково-дослвідних об’єктів, на яких проводилися багаторічні стаціонарні дослідження.

 Луганську агролісомеліоративну науково-дослідну станцію (Луганську АЛНДС)cтворено у 1949 році в системі Інституту лісу АН СРСР, як Деркульську науково-дослідну станцію з полезахисного лісорозведення, на базі Старобільської дільниці Докучаєвської експедиції. У 1956 році її передано в систему дослідної мережі УкрНДІЛГА, у 1969 р. перейменовано у Ворошиловградську агролісомеліоративну дослідну станцію, а з 1993 р. вона має сучасну назву. Наукова частина станції розташована в м.Луганську, а експериментально-виробнича – Юницьке лісництво – в Біловодському районі, у двох кілометрах від с. Городище. Загальна площа земельних угідь станції складає 1065 га, у т.ч. вкритої лісовою рослинністю – 774, ріллі – 153 га. Урочище «Юницьке» площею 916 га виділено у ботанічний заказник. Основні напрями наукової діяльності станції: полезахисне лісорозведення в північно-східній частині степової зони України; ведення господарства в байрачних і заплавних лісах Степу; залісення крейдяно-мергелевих і кам’янистих площ; підвищення стійкості насаджень до техногенного забруднення; моніторинг лісових екосистем; селекція горіхоплодих і захист лісу. Безпосередньо та за активної участі співробітників станції розроблено низку наукових рекомендацій із зазначених напрямів, які широко впроваджені у виробництво. За науковими розробками станції у Луганській області створено понад 27 тисяч га захисних лісових насаджень різного цільового призначення. У 1978–1980 рр. під керівництвом А.Є. Вербіна було проведено дослідження щодо розробки способів і технології залісення крейдяно-мергельних і кам’янистих оголень у регіоні. Розроблено технологію обробітку ґрунту з урахуванням особливостей підстилаючої породи і закладено дослідні лісові культури з підбору порід. Це надало можливість у 1985 році розробити "Рекомендації зі способів залісення крейдяно-мергельних і кам’янистих оголень Луганської області". З 1981–1985 рр. і в подальший період під керівництвом Ю.К. Телешека тривали дослідження з освоєння крутосхилів із крейдяно-мергельними оголеннями. На підставі розробок УкрНДІЛГА і Луганської АЛНДС закладено лісокультурний стаціонар "Бєловодський". На ньому випробувано різні способи обробітку ґрунту під садіння понад 20 деревних і чагарникових порід, у т.ч. сосна звичайна, сосна кримська, сосна крейдяна, яловець віргінський тощо. У 1991–1995 рр. продовжено дослідження на лісокультурних дослідах минулих років стосовно росту деревних і чагарникових порід на крейдяно-мергельних ґрунтах. Закладено лісокультурний стаціонар в урочищі "Городищенська гора" з різною крутістю схилів, ґрунтовими умовами та експозиціями ділянок. Узагальнено виробничий досвід створення лісових культур на кам’янистих ґрунтах Центрального Донбасу. Дослідження, пов’язані зі збереженням і підвищенням стійкості вже створених лісових насаджень, проводяться в рамках програм із моніторингу лісів (Т.Ф.Стельмахова). Перші роботи з моніторингу лісів на станції розпочато в 1979 році за темою "Розробити комплекс заходів щодо підвищення екологічної стійкості лісових насаджень і поліпшенню їх рекреаційних властивостей в Сєвєродонецькому і Лисичанському промислових районах". У 1986–1989 рр. разом із фахівцями з УкрНДІЛГА вивчали стійкість і продуктивність екосистем у районах з підвищеним антропогенним навантаженням із метою розробки основ ведення лісового господарства в насадженнях, що зазнають техногенного впливу. Отримані результати узагальнено в "Рекомендаціях з підвищення стійкості зелених насаджень до техногенного забруднення атмосфери, викидами аміаку, сірчаного ангідриду, окислів азоту в умовах лісової і степової зони Української РСР". У 1990–1995 рр. вивчено накопичення токсикантів у ґрунті, підстилці, сосновій хвої, забруднення снігових опадів, визначено рівень токсичного накопичення техногенної сірки хвоєю сосни. З 1991 року роботи з локального моніторингу лісів у межах області набули регіонального статусу і продовжувалися в рамках теми "Моніторинг лісів України". Наступною актуальною для Донбасу та його лісового господарства проблемою є погіршення стану заплавних лісів. Для розробки шляхів підвищення їх стійкості дослідження проводяться з 1985 року (Л.Л. Зятьков). Вивчено екологічні особливості лісорослинних умов, стан, продуктивність, закономірності формування, ріст і стійкість лісових насаджень заплави. Це дало змогу розробити практичні рекомендації зі створення та відновлення захисних лісів, підвищення ефективності існуючих насаджень. Значний обсяг досліджень станції в регіоні присвячено питанням агролісомеліорації. Саме проблема захисту сільськогосподарських угідь від несприятливих кліматичних чинників була підставою для організації в 1892 році у Старобельських степах однієї з ділянок Особливої експедиції під керівництвом проф. В.В. Докучаєва, на основі якої створено Луганську АЛНДС. Ідея й задумки В.В. Докучаєва про необхідність комплексного вирішення проблеми захисту сільськогосподарських ланів від несприятливих кліматичних чинників шляхом визначення оптимальних для регіону співвідношень різних видів сільськогосподарських угідь, лісів і вод із часом не тільки не втратили актуальності, але й набули ще більшої гостроти. У 1958 році М.Л. Рева при проробленні теми "Протиерозійні заходи в рівнинних районах УРСР" установив, що на залісених схилах формується більший запас вологи і потужніший шар чорнозему, ніж на незалісених. Наприкінці п’ятидесятих років дослідження на Деркульській ділянці проівдив А.А. Молчанов. Він визначив, що водозбори з полезахисними смугами зберігали, а в окремих випадках, додатково збирали 12–32 мм опадів. У 1950–1955 рр. С.І. Іванченко в результаті обстежень раніше створених у даному регіоні лісосмуг, виявив насадження незадовільного стану і дав рекомендації з їх виправлення. За матеріалами досліджень щодо екективності полезахисних смуг у 1954–1965 рр. А.П. Бражко видав рекомендації стосовно встановлення ширини міжрядь у лісосмугах, створення смуг із дуба звичайного, формування їх конструкції, підготовки ґрунту під садіння. У 1966–1968 рр. спостереження за ростом і розвитком лісосмуг у Деркульському степу продовжені М.Р. Казютою, а у 1971–1974 рр. – І.І. Васильцовим. Установлено що під впливом лісосмуг урожай зернових збільшується на 4,1 ц/га, кукурудзи молочно-воскової стиглості – на 31,2 ц/га. З 1976 по 1990 роки І.І. Васильцов проводив дослідження з метою удосконалення технології створення полезахисних лісосмуг і догляду за ними, а також створення комплексу лісогосподарських машин. З огляду на специфіку регіону, потреби лісогосподарського виробництва і можливості Луганської АЛНДС, перспективними для регіону є такі напрями науково-дослідних робіт: подальше удосконалення технології залісення земель меліоративного фонду, раціональне використання залісених територій, ведення господарства в насадженнях, створених на землях меліоративного фонду; підвищення стійкості та продуктивності лісових насаджень, що зазнають сильного техногенного й антропогенного впливу, моніторинг у цих лісах і всі пов'язані з ним дослідження; збереження та відновлення заплавних лісів, підвищення їх захисних функцій; визначення місця захисних лісових насаджень в екологічному комплексі регіону, розробка й обґрунтування їх кількісних і якісних параметрів як частини стійкого і продуктивного агролісоландшафту; відновлення Докучаєвського агролісоландшафтного комплексу відповідно до раніше розроблених планів і напрямків. З лютого 2022 року підприємство знаходиться на тимчасово окупованій території.

 Маріупольську лісову науково-дослідну станцію- одну з найстаріших науково-дослідних установ країни – засновано 23 червня 1892 р. як Велико-Анадольську дільницю „Особливої експедиції з випробування і обліку різноманітних заходів та прийомів лісового і водного господарства в степах Росії”, спорядженої Лісовим департаментом під керівництвом професора В.В. Докучаєва. Налагодження роботи ділянки відбувалося під керівництвом та за участю В.В. Докучаєва, М.К. Турського, М.М. Сибірцева, помічника Начальника експедиції лісівника О.І. Ковальова і ботаніка Г.І. Танфільєва. На початковому етапі спеціальні дослідження з метеорології виконував М.П. Адамов, із орогідрографії, геології, ґрунтів та гідрології – П.А. Зем’ятченський, із гідротехніки – В.П. Дейч, із геоботаніки та фенології – Г.І. Танфільєв, із зоології – А.О. Сілантьєв. Детальний проект системи полезахисних смуг та організації території дослідних полів розробив П.Ф. Бараков (1894). Першим завідувачем Велико-Анадольської дільниці (1892–1904 рр.) був Г.М. Висоцький. У співпраці з лісником О.В. Дуловим ним виконано основний об’єм науково-дослідних та практичних робіт. З 1905 року дослідне лісництво очолив Д.В. Померанцев. За період існування Станція була представлена: Великоанадольською дільницею – 1892–1898 рр.; Маріупольським дослідним лісництвом – 1899–1930 рр.; Маріупольською зональною дослідною агролісомеліоративною станцією – 1931–1943 рр.; Маріупольською агролісомеліоративною дослідною станцією 1944–1959 рр.; Маріупольською лісовою дослідною станцією з 1960 р. На території станції ростуть найстаріші штучні лісові насадження в Україні (лісові масиви, полезахисні смуги та балкові насадження, створені у 1893–1965 р.р.), які є унікальним прикладом створення стійких та високопродуктивних лісових культур у Степу, мають велике природоохоронне значення в умовах сучасного техногенного ландшафту, сприяють збагаченню видової різноманітності рослинного світу регіону. Враховуючи велику наукову, культурну, естетичну і виховну цінність насаджень, територію станції рішенням Донецької обласної Ради народних депутатів № 155 від 11 березня 1981 р. оголошено заповідним урочищем. До найбільш визначних наукових здобутків станції належать розробка революційних у лісорозведенні деревно-чагарникового (Г.М. Висоцький) та деревно-тіньового (Г.М. Висоцький, М.Я. Дахнов) типів лісових насаджень, цілісної системи високостовбурного дубового господарства в штучних насадженнях степової зони та основ агролісомеліорації регіону. Проблеми агролісомеліорації та лісівництва на базі МарЛНДС вирішували вчені-лісівники Н.П. Кобранов, Д.К. Крайнєв, В.А. Черствін, Ф.Н. Веремійчук, Н.І. Борисов, Ф.М. Харитонович, І.Ф. Гриценко, Б.Й. Логгінов, Д.П. Рижиков, І.М. Лабунський, Л.Т. Устиновська, С.С. П’ятницький, М.А. Лохматов, А.А. Лішенко, В.І. Коптєв, Л.І. Чоні, А.Є. Вербін, Г.П. Чоні, А.А. Сірик, В.О. Бородавка. Вивчення конструкції полезахисних смуг і рубок догляду в них проводилося в тісному взаємозв'язку, що пов’язано з такими обставинами: Ф.М. Харитонович, І.Ф. Гриценко, В.Г. Єпіфанов та ін. установили позитивний вплив зміни конструкцій лісових смуг (убік підвищення продувності) на кліматичні фактори, снігорозподіл і режим вологості ґрунту в прилягаючих ланах і – на врожайність сільгоспкультур. Доведено, що в улаштованих лісоаграрних системах виникають та поступово розвиваються процеси природної саморегуляції, продуктивність земель на 15 – 20 % вища, ніж у відкритому степу, в звичайні роки і на 30 – 40% – в екстремальні (з аномаліями в погодних умовах). Підтверджено, що лісові насадження позитивно впливають на ґрунтоутворювальні процеси, водно-фізичні і хімічні властивості ґрунтів, дозволяють зберегти родючість чорноземів. Всебічно вивчали властивості ґрунтів на станції П.А. Зем’ятченський, М.М. Сибірцев, Г.М. Висоцький, М.М. Степанов, С.П. Кравков, Г.С. Гринь, Г.Г. Махов, А.Ф. Циганенко, Б.В. Надєждін, А.С. Гладкий, П.Ф. Долгая, І.І. Смольянінов, Т.М. Келеберда, Л.І. Чоні. Нині потужність гумусованого горизонту під насадженнями МарЛНДС сягає 0,8 м, вміст гумусу – 6 %, запас гумусу під лісом – 600 т/га, на захищених лісом полях – 500 т/га, а у незахищеному відкритому степу за межами станції – лише 300 т/га. Численні проблеми агролісомеліорації в регіоні розв’язані працівниками УкрНДІЛГА, дослідної станції, інших наукових установ (І.М. Лабунский, В.О. Черствін, Ф.М. Харитонович, І.І. Дрижерук, Б.Й. Логгінов, Д.П. Рижиков, В.І. Коптєв, Л.Т. Устиновська, А.А. Чишенко, Л.І. Чоні, А.Є. Вербін). За методиками вегетативного поновлення степового лісу дослідження проводили понад півстоліття (М.П. Кобранов, Д.К. Крайнев, І.Ф. Гриценко, Ф.Н. Веремийчук, Н.І. Борисов). Питання було вирішено стосовно способів і прийомів, віку паростковідновлювальної стиглості, особливостей розвитку вегетативного лісу працівниками інституту (С.С. П’ятницкий, М.А. Лохматов та ін.) та дослідної станції (Г.П. Чоні). Закономірності розростання штучних насаджень у степу (вторинної сильватизації) для умов Маріупольської ЛНДС з’ясував В.І. Коптєв. Причини усихання дуба (1958–1969 рр.) вивчав М.А. Лохматов, він же провів великі дослідження в штучних лісових насадженнях степової зони (періодика росту і розвитку, кроноутворення, ведення господарства). Нові способи створення лісових насаджень у степу розробляли І.М. Лабунський, А.А. Лішенко, А.Є. Вербін, В.М. Келеберда. Народжений у результаті цих досліджень комбінований спосіб – бороздово-стрічковий з різночасним уведенням головних і супутніх виявився дуже перспективним. З ім’ям І.М. Лабунского пов’язані глибокі дослідження гідрологічної ролі лісу в степу. Інтродукція – один із важливих напрямків наукової діяльності Маріупольської ЛНДС із перших років її існування. В дендрологічному парку станції (автор проекту К.Е. Собеневський, виконавець М.В. Шевченко, рік заснування 1939) на натуралізаційній ділянці та в полезахисних смугах випробувано на посухо- та морозостійкість понад 300 видів деревно-чагарникових порід, вивчено їх плодоношення, фенологію, ріст та розвиток (І.І. Старченко, І.Ф. Гриценко, А.В. Черствін). Вже понад 130 років на Маріупольській ЛНДС триває широкомасштабний експеримент, започаткований Докучаєвською експедицією, щодо цілеспрямованої трансформації порушених степових ландшафтів у лісові та лісоаграрні. Науковці, лісівники та землероби дослідної станції декілька десятиліть тому завершили етап кардинальної зміни природних умов території за допомогою лісорозведення, а зараз досліджують процеси розвитку рукотворних лісових і лісоаграрних комплексів, забезпечують їх збереження та раціональну експлуатацію. Маріупольська ЛНДС (В.М. Данько, Л.І. Чоні, Т.Н.Короткова) активно вирішує питання лісової рекультивації. У складних лісорослинних умовах випробувано понад 30 видів дерев і чагарників, підібрано асортимент порід, що мають кращі ріст і приживлюваність. До провідних напрямів науково-дослідних робіт станції належить моніторинг лісових екосистем (О.Б. Бородавка). Дослідження, розпочаті в 1993 році, свідчать, що значна частина насаджень ослаблені й деградують, спостерігається хронічний тип ураження насаджень за комплексного характеру промислових емісій. Впродовж останніх 20 років наукові дослідження та науково-технічні і науково-практичні розробки Маріупольської ЛНДС спрямовано, насамперед, на відновлення порушеного природного середовища Донбасу та оптимізацію екологічного стану довкілля:
– моніторинг лісових екосистем Донеччини;
– лісову рекультивацію земель, порушених видобутком корисних копалин;
– удосконалення нормативної бази ведення лісового господарства в степу;
– вивчення сучасного стану лісомеліоративних насаджень, розробка системи заходів щодо підвищення їх ефективності;
– лісорозведення на землях водних ресурсів – малих річках і водойм;
– вирощування, насіннєве та вегетативне розмноження декоративних листяних і хвойних деревно-чагарникових порід.З лютого 2022 року підприємство знаходиться на тимчасово окупованій території.
З лютого 2022 року підприємство знаходиться на тимчасово окупованій території.

 Новгород-Сіверська лісова науково-дослідна станція (ДП «Новгород-Сіверська ЛНДС», до 2005 року – Придеснянська науково-дослідна станція по боротьбі з ерозією ґрунтів, Придеснянська НДСБЕГ) була заснована 28 квітня 1961 року у результаті реорганізації Придеснянської дослідно-яружної станції. Придеснянську дослідно-яружну станцію (с. Криски Понорницького району Чернігівської області) було засновано у 1922 році, а з 1932 року її підпорядковано УкрНДІЛГА як Придеснянський опорний пункт. Основними завданнями Придеснянської станції були захист ґрунтів від ерозії та охорона вод. Науковцями станції було розроблено комплекс протиерозійних заходів, який впроваджено на експериментальній базі у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області. Науковці станції до 1961 р. вивчали гідрологічні та метеорологічні процеси на сільськогосподарських землях, процеси змиву та розмиву ґрунтів, вплив сільськогосподарських культур на інтенсивність ерозійних процесів, роль агротехнічних, гідротехнічних і фітомеліоративних заходів у захисті ґрунтів від ерозії. Було створено мережу метеорологічних постів, улаштовані стокові площадки. У наступні роки вивчали та вдосконалювали протиерозійний комплекс, створений на землях підсобного господарства, оцінювали продуктивність яружно-балкових земель у регіоні досліджень. З 1962 року на території землекористування Придеснянської НДСБЕГ розпочалося впровадження комплексу протиерозійних заходів (Ю. К. Телешек, І. С. Антонов, Г. О. Доброленський, О. І. Гончар, В. В. Репневський, М. О. Репневська, М. Я. Юрковський, П. А. Попов, І. Я. Попсуй, А. О. Чернишов). Боротьбу зі збільшенням ярів здійснювали шляхом створення прибалкових і прияружних лісосмуг, яружно-балкових лісових насаджень, донних чагарникових мулофільтрів, залуговування схилів і днищ ярів і балок, створення водозатримувальних валів, донних загат тощо. Було визначено асортимент порід дерев і чагарників для створення лісосмуг, причому їхні ширину й конфігурацію визначали залежно від меліоративного навантаження. Випробовували різні способи садіння та схеми змішування порід. У результаті проведених заходів ріст ярів було зупинено. Паралельно з цим вивчали ґрунтово-гідрологічні процеси, ефективність захисних заходів. У наступні роки вивчали і вдосконалювали протиерозійний комплекс, утворений на землях підсобного господарства, оцінювали продуктивність яружно-балкових земель у регіоні досліджень (М. М. Бурнос, В. Г. Писарцов, Є. М. Кузьмін, Ю. Д. Матухно, В. М. Саян). Розвиток ґрунтозахисного травосіяння дав змогу створити колекцію різних видів екологічних форм багаторічних трав. Проведені наукові дослідження щодо залуговування еродованих і засушених земель і створення промислових насінників трав. У 1966–1970 роках на станції розпочато дослідження пошкодження деревостанів кореневою губкою та розробка заходів боротьби з нею, вивчення фізико-біохімічних основ росту та стійкості деревних порід, розробку методів реконструкції послаблених насаджень (І. О. Алексєєв). З 1976 року розпочато дослідження впливу лісу на якість водного стоку із сільськогосподарських водозборів у зв’язку з прогресуючою хімізацією сільськогосподарського виробництва. До 1985 року було розроблено систему заходів щодо захисту водних об’єктів від забруднення агрохімікатами (М. О. Репневська, Є. М. Кузьмін, Ю. Д. Матухно). В агроландшафтах таким заходом є створення захисного інженерно-біологічного комплексу, структурною і функціональною основою якого є система лісосмуг і насаджень. У 1995 році науковці станції Ю. Д. Матухно, С. О. Дем’яненко та співробітник Київської ЛНДС (тоді – Старопетрівської) М. М. Давидов розпочали дослідження з моніторингу лісів другого рівня. Було створено мережу із 120 ділянок моніторингу другого рівня, яка охоплює 7 областей північно-східної частини України. Після аварії на Чорнобильській АЕС дослідну станцію включено до складу виконавців з радіоекологічних досліджень (Ю. Д. Матухно, С. О. Дем’яненко, Г. В. Тартичний, О. І. Шурига, О. І. Михайличенко). Вивчено характер розподілу радіонуклідів на території, варіювання забруднення виявилося надзвичайно високим. Досліджували вертикальну міграцію радіонуклідів залежно від ґрунтово-гідрологічних умов, поглинання радіоактивних ізотопів основними лісотвірними породами, зокрема, деревиною, корою (живою та мертвою), гілками, корінням, листками, хвоєю. Вивчали накопичення радіоактивних елементів у трав’яній рослинності, ягодах і грибах. Накопичення радіонуклідів лісовими рослинами визначається не тільки рівнем забруднення ґрунту, але й значною мірою – дисперсністю радіоактивних речовин, що випали, та ступенем зволоження території. В подальшому дослідження науковців станції були присвячені вивченню різних систем і видів рубок лісу, лісокультурної справі, захисту лісових культур від пошкоджень комахами, розведенню лісів на перелогах та інших малоцінних і деградованих землях, вивченню економічної ефективності лісогосподарських заходів, історичним аспектам ведення лісового господарства в регіоні. Експериментальна база ДП «Новгород-Сіверська ЛНДС» складається зі стаціонарних об’єктів у Слобідському дослідному лісництві та мережі пробних площ у лісогосподарських філіях Сумської та Чернігівської областей. Метою її створення є розробка регіональної системи ведення лісового господарства та агролісомеліорації для умов Східного Полісся. Нині основними напрямами наукової діяльності є:
- розробка системи заходів щодо запровадження наближеного до природи лісівництва з урахуванням гармонійного поєднання екологічних, економічних і соціальних вимог;
- удосконалення способів рубок лісу, спрямованих на безперервне, невичерпне та раціональне використання лісових ресурсів;
- розроблення ефективних методів лісовідновлення та реконструкції похідних і малоцінних деревостанів;
- вивчення впливу лісів на стабілізацію ландшафтів регіону;
- дослідження впливу глобальної зміни клімату та заходів з адаптації лісових екосистем до неї;
- розробка заходів з підвищення біологічної стійкості лісостанів до поширення шкідників та ураження хворобами, а також до виникнення лісових пожеж;
- розробка заходів із підвищення продуктивності, використання ресурсного потенціалу, захисних властивостей і біорізноманіття лісів;
- підвищення ефективності лісоуправління, рентабельності підприємств в умовах ринкових відносин і соціального забезпечення працівників;
- розробка нормативів для ведення лісового господарства в лісах природно-заповідного фонду;
- удосконалення нормативно-інструктивної документації та її гармонізація з європейськими стандартами.
Наукові дослідження проводяться комплексно, охоплюючи практично всі актуальні питання за напрямками лісогосподарської діяльності галузі в регіоні. Співробітники станції вивчали стан і продуктивність похідних і малоцінних деревостанів дібров і судібров; культур В. Д. Огієвського; реконструкцію малоцінних молодняків; заходи боротьби з хрущами у лісових культурах сосни; масове відмирання ялинників, сосняків, дубових і ясеневих насаджень; підвищення біологічної стійкості лісостанів; ефективність рубок догляду; результати застосування поступових рубок у соснових деревостанах; процеси природного та штучного лісовідновлення після рубок головного користування та на згарищах; відновлення лісів на перелогових землях; стан запідсочених сосняків та їх відновлення комплексними рубками переформування; видовий склад рідкісних і зникаючих рослин та ін. За результатами досліджень надано висновки, пропозиції та рекомендації лісогосподарським підприємствам Східного Полісся, з якими проводилася співпраця. Наукові дослідження в цей період здійснювали кандидати наук А. М. Жежкун, І. М. Жежкун, Л. В. Дем’яненко, І. В. Порохняч, І. О. Бобров, наукові співробітники М. О. Галів, Г. М. Помаз. За результатами наукових досліджень науковцями Станції спільно з іншими авторами опубліковано понад 180 наукових статей, підготовлено 12 рекомендацій, 3 монографії, зареєстровано патент на корисну модель. З метою висвітлення та популяризації діяльності й актуальних питань лісівничої науки в регіоні, ДП «Новгород-Сіверська ЛНДС» видає збірник наукових праць «Лісівничо-екологічні проблеми Східного Полісся» для працівників лісового господарства, науковців, викладачів і студентів лісогосподарських факультетів навчальних закладів. З часу заснування видано три випуски збірника (2006, 2011, 2016 рр.). Науковці станції (А. М. Жежкун, І. В. Порохняч) брали активну участь у міжнародному проєкті «Екосистемна адаптація до змін клімату та стійкий регіональний розвиток шляхом розширення можливостей українських біосферних резерватів» (Ecosystem-based adaptation to climate change and regional sustainable development by empowerment of Ukrainian Biosphere Reserves) за підтримки фонду Міхаеля Зуккова (Michael Succow Foundation), Університету сталого розвитку Еберсвальда (Eberswalde University for Sustainable Development from Germany), Німеччина (2018–2021 рр.). За сприяння УкрНДІЛГА, лісогосподарських філій Чернігівської, Сумської, Хмельницької, Харківської областей зібрана колекція понад 100 видів інтродуцентів та екзотів деревних і чагарникових порід, які зібрані в дендропарках станції та Слобідського дослідного лісництва. Науковці здійснюють спостереження за їхньою адаптацією, особливостями росту та взаємовідносин між окремими деревами у групах. Випробувальна радіологічна лабораторія ДП «Новгород-Сіверська ЛНДС» здійснює радіологічний контроль лісогосподарської та сільськогосподарської продукції підприємств Сумської та Чернігівської областей. Вона акредитована на технічну компетентність, яку засвідчує чинне свідоцтво про відповідність системи вимірювань вимогам ДСТУ ISO, проходить щорічну повірку вимірювального обладнання. Усі працівники лабораторії регулярно проводять навчання для підвищення кваліфікації в Українському радіологічному навчальному центрі ( м. Київ).

 Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» розташоване в північній частині Харківської області на території Дергачівського, Харківського, Золочівського адміністративних районів і міста Харкова. ДП «Харківська ЛНДС» (раніше – Данилівський дослідний держлісгосп, назву змінено згідно Наказу Держлісагентства України № 16 від 20.01.2015) була створена в 1962 році.. Лісгосп був організований шляхом перетворення Велико-Данилівського лісництва Жовтневого держлісгоспу Харківського управління лісового господарства в дослідний лісгосп УкрНДІЛГА для ведення науково-експериментальної діяльності. В 1990 році до складу держлісгоспу було прийнято Липецьке лісництво , а в 2002 р. – Дергачівське лісництво Жовтневого держлісгоспу. Нині загальна площа земель лісового фонду підприємства становить 21,4 тис. га, з них вкриті лісовою рослинністю землі становлять 19,9 тис. га. Станція заснована з метою проведення наукових досліджень за всіма лісівничими напрямами, для впровадження результатів наукових розробок, створення наукових дослідних об’єктів. За період 60-річної діяльності були створені багатоваріантні стаціонарні дослідні селекційні та лісокультурні об’єкти, досліди з проведення різних систем, видів і способів рубок тощо. Основні напрями досліджень: удосконалення технології рубок у лісових насадженнях Лівобережного Лісостепу; удосконалення та розроблення наукових засад збереження та відтворення цінного генофонду деревних порід; репродуктивна біологія та насінництво; удосконалення технологій вирощування садивного матеріалу головних лісоутворювальних порід із закритою кореневою системою та створення лісових культур з їхнім використанням, використання комплексних систем добрив та підготовки ґрунту для теплиць, розсадників, лісових культур. На базі станції наукові відділи та сектори УкрНДІЛГА проводять дослідження з питань ґрунтознавства, селекції, моніторингу, екології, лісових культур, агролісомеліорації, ентомології, фітопатології та впровадження розробок. Функціонує унікальний селекційний дендрологічний комплекс з дендропаркомає площею 16 га, в якому налічується близько 300 лісових порід-екзотів та інтродуцентів, що належать до 84 родів з 32 родин, а також лісонасінні плантації (26 га) та випробні культури (50 га). Дендропарк Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації розташовано у кв. 130 Південного лісництва. Умовно територію дендропарку можна поділити на чотири частини. Перші дві найбільш старі частини («старий» дендрарій), які було закладено у 1947 р., займають площу 10 га, дві інші – 1982 р. закладання («новий» дендрарій) – 6 га. Перші посадки було проведено з 1947 по 1952 роки під керівництвом В. I. Добровольського та М. А. Федорова. За цей час у колекції дендрарію було зібрано близько 70 видів. Станом на 1960 р. у «старому» дендрарії налічувалося понад 30 тис. рослин 39 родин, 107 родів, 253 види, 6 різновидів, 37 форм. Садивний матеріал було вирощено на місці з насіння, одержаного з ботанічних садів, лісгоспів та інших установ і організацій. Широка центральна стежка є умовною межею між двома частинами «старого» дендрарiю. Першу частину (праворуч від центральної стежки), створену в класичному парковому стилі, розділено доріжками та галявинами на півкруги та багатокутники. Дерева та чагарники тут висаджено у вигляді алей, куртин, бордюрів і солітерів. Набір порід та їх розташування мав за мету підкреслити естетичні властивості деревних видів. Привертають увагу ялина колюча, псевдотсуга Мензіса, ялиця біла, сосна кримська, горіхи чорний та маньчжурський, гiкорi, сумах пухнастий тощо. У 80-тi роки ХХ ст. у південно-східній частині дендрарію було висаджено бук, сосну жовту, ялини Енгельмана та колючу, псевдотсугу Мензiса та ялицю одноколірну. Другу частину «старого» дендрарію (ліворуч від центральної стежки) створено в лісівничому стилі. Невеликі ділянки лісових культур одного або декількох видів розташовано поруч одна за одною в вигляді прямокутників. Тут представлено інтродуковані й аборигенні види, що мають естетичну та господарчу цінність: ліщина деревоподібна, сосна кримська, яловець віргінський, липи серцелиста й американська тощо. У 1982 році територію було розширено на «північ» і «захід». Під керівництвом П. I. Молоткова на площі 6 га було висаджено 147 видів і форм деревних рослин. Тут представлено найбільш поширені родини деревних і чагарникових порід помірного поясу. Окремі види та форми висаджено у вигляді невеликих ділянок (куртин) або солітерів. У наступні роки колекції дендрарію доповнювали. Територія «нового» дендрарію, своєю чергою, розділяється на західну та східну частини. Західна частина «нового» дендрарію має видовжену форму. Тут представлено родини соснових, букових, березових, кленових та ін. З 1982 р. висаджуються міжвидові гібриди сосни, одержані від схрещувань в пінетумі Зміївського ДЛГ, та дуби, одержані з жолудів гібридів С. С. П’ятницького. На сьогодні деякі з цих гібридів вступили в плодоношення. Східна частина нового дендрарію має майже прямокутну форму. Тут окремими куртинами розташовано головним чином різні форми та екотипи ялівця вiргiнського, сосни звичайної, дуба звичайного та ліщини. Одним із найбільш цінних селекційних об’єктів у цій частині дендропарку є висотно-екологiчнi культури ялівцю вiргiнського, вирощені з насіння, одержаного лабораторією селекції УкрНДIЛГА у 1979 р. із США. В культурах представлено 53 походження із 6 штатів. Нині дендропарк УкрНДIЛГА займає площу 16 га, в ньому нараховуються 222 види, 16 форм і 31 гібрид деревних і чагарникових рослин, які належать до 84 родів з 32 родин. Найбільш широко представлено родини Pinus та Quercus. Так, родина Pinus представлена 12 видами, 17 міжвидовими гібридами та багатьма формами. Родину Quercus представлено 12 видами та 5 міжвидовими гібридами. На селекційно-насіннєвому комплексі (Південне лісництво, кв. 129) розташований розсадник для вирощування саджанців декоративних порід. Загальна площа декоративного розсадника 1,4 га. Щороку тут вирощують близько 20 тис. шт. деревних і чагарникових порід. Серед асортименту розсадника понад 50 видів хвойних і листяних дерев та чагарників, що представлені різними декоративними формами.

 Внаслідок російської військової агресії частково пошкоджено адміністративну будівлю, гаражі, складські приміщення, автомобілі станції. Наукова та виробнича діяльність підприємства обмежена, адже підприємство знаходиться на території, що підлягає розмінуванню.

 Краснотростянецьке відділення УкрНДІЛГА (до травня 2011 року – Краснотростянецька лісова науково-дослідна станція) перебуває у складі УкрНДІЛГА з 1930 року. Краснотростянецька лісова науково-дослідна станція розташована у м. Тростянець Сумської області. Організована в 1923 році на базі нинішнього Тростянецького держлісгоспу тоді Харківської області. Тростянецький лісгосп був широко відомий не лише своїми унікальними природними дубовими лісами, але і різноманітними лісовими культурами, які було створено ще до 1917 року на площі 3,4 тис. га. У 1923–1924 рр. стаціонарні дослідні роботи в Тростянецькому лісгоспі проводила спеціальна група лісівників-дослідників. У 1926 році було виділено Краснотростянецьке лісництво, яке увійшло в 1930 році до складу УкрНДІЛГА. У зв’язку з розширенням переліку завдань змінилась і структура Краснотростянецької ЛНДС. У 1934 році до її складу (з дослідним лісництвом площею 1000 га в якості експериментальної бази) було включено всю територію Тростянецького лісгоспу із 7 лісництвами площею понад 20 тис. га. У зв’язку з цим станція мала дві частини – наукову та виробничу. У 1938 році Краснотростянецька ЛНДС і Тростянецький лісгосп знову стали самостійними організаційними одиницями. У дослідно-методичному відношенні лісгосп був підпорядкований станції, а в адміністративно-фінансовому – Харківському, а потім Сумському обласним управлінням лісового господарства. На Краснотростянецькій ЛНДС виконано багато наукових розробок, які отримали широке визнання далеко за межами України. До них належать дослідження продуктивності дубових насаджень та водного балансу в них; впливу тимчасового сільськогосподарського користування в дубових насадженнях на стан ґрунту та ріст лісових культур, випробовування й розведення екзотів; селекції та насінництва; вивчення особливостей плодоношення дуба у різних лісорослинних умовах, технічних властивостей деревини дуба та інших порід; дослідження впливу методів рубок догляду та головних рубок на успішність природного поновлення в дібровах тощо. У тростянецьких лісах проводили дослідження Г.М. Висоцький, М.М. Орлов, С.С. П’ятницький, Д.Д. Лавриненко, П.П. Кожевніков, В.С. Шумаков. У різні роки на станції працювали видатні вчені-лісівники – А.Б. Жуков, П.С. Погребняк, П.К. Фальковський, І.М. Патлай. Природні дубові насадження в умовах свіжої ясеново-липової діброви Тростянецького держлісгоспу характеризуються складною просторовою структурою та складом (В.В. Гурський, 1959). Високу продуктивність цих лісів за переважання як дуба, так і ясена перших бонітетів, із густим підліском, підростом доведено пізніше А.П. Богомоловим, С.Є. Голячуком, В.А. Ігнатенком. Застосування різних систем рубок головного користування, вивчення їхнього впливу на природне поновлення дуба та супутніх порід розпочато на станції ще у 1928 році (А.Б. Жуков). Установлено, що в умовах свіжої діброви майже завжди є достатня кількість благонадійного підросту супутніх дубу порід. Кількість дубового підросту залежить від частоти та рясності плодоношення головного намету, тривалості життя самосіву. Так, у високоповнотних насадженнях у перший рік гине до 78 % самосіву, а решта – у два наступні роки (Г.І. Рудаков, 1947). У 1964–1970 рр. М.І. Бережним було закладено варіанти досліду щодо рівномірно-поступових 2-, 3- і 4-прийомних рубок, суцільної рубки та контролю (без рубок). На усіх варіантах налічувалося від 37 до 70 тис. штук на 1 га однорічного самосіву дуба, і надалі було проведено освітлення. Це надало можливість одержати через п’ять років достатнє поновлення на всіх ділянках, причому найкращим ростом відрізнялися дубки на суцільному зрубі. Лісові культури Тростянецького держлісгоспу відрізняються між собою за породним складом, схемами змішування, розміщенням, агротехнікою створення, режимом вирощування та іншими показниками. Багато з цих культур використовують при вивченні численних питань лісовирощування. Перший період штучного лісовирощування у Тростянці характеризується прагненням до створення чистих культур сосни, до заміни листяних порід хвойними (А.Л. Толвінський, 1887 р.). Пізніше М.М. Орлов (1913) рекомендував створювати мішані насадження, у яких, залежно від лісорослинних умов, головною породою повинні виступати дуб або сосна. Перевагу мішаним насадженням, як продуктивнішим і біологічно стійкішим, надавали І.М. Рахтієнко (1956), Д.Д. Лавриненко (1965, 1970), М.Т. Гончар (1977) та ін. У Тростянці на початку ХХ ст. під час створення лісових культур широко застосовували ручне корчування пнів із трирічним сільськогосподарським користуванням до створення культур і з використанням після цього їхніх міжрядь. На крутих схилах лісові культури створювали після часткового обробітку ґрунту ямками, площадками, борознами, терасами. При цьому застосовували різний склад порід, способи їх змішування та розміщення (М.М. Орлов, 1913; П.К. Фальковський, А.Б. Жуков, П.С. Погребняк, А.Н. Мачинський, 1928). Суцільне корчування зрубів із тимчасовим сільськогосподарським користуванням при створенні лісових культур спричинило погіршення фізичних властивостей верхнього горизонту ґрунтів (П.К. Фальковський, 1929). Культури, створені без корчування пнів, відрізнялися кращим ростом (Б.В. Ткаченко, 1968), але до віку стиглості їхні таксаційні показники були подібні до таких у культур на розкорчованих ділянках. У 1950–1960 рр. застосовували гніздовий метод створення культур, який також дав позитивні результати (П.Ф. Гончаренко, 1968). Пізніше дістало поширення створення часткових лісових культур дуба на зрубах за достатньої кількості природного поновлення супутників дуба. Садіння дуба здійснювалося чистими рядами з інтервалом 6 м (Б.В. Ткаченко, 1970). У 1970–1980 рр. на Краснотростянецькій станції в умовах свіжої ясенево-липової діброви проведено дослідження в насадженнях штучного походження Тростянецького держлісгоспу (А.П. Богомолов, В.А. Ігнатенко, П.С. Пастернак, А.П. Прочан, І.П. Федець, М.В. Чернявский). За їхніми результатами зроблено висновки, що в умовах дослідженого типу лісу продуктивність мішаних дубових насаджень найбільшою мірою визначається їхніми складом, густотою, типом змішування та розміщення порід. Було доведено, що культури дуба, створені посівом жолудів, є стійкішими, ніж створені садінням сіянців, а штучно створені насадження є продуктивнішими, ніж природні. Було встановлено, що продуктивність і стійкість мішаних за складом і формою лісових культур є вищими, ніж у чистих, а біологічні процеси протікають інтенсивніше в ризосфері мішаних, ніж чистих біогруп порід, особливо – дуба. Під час проведення рубок догляду в дібровах (Л.М. Бобраков, 1968) установлено, що інтенсивні проріджування та прохідні рубки, проведені в природних і штучних насадженнях дуба, сприяють підвищенню поточного приросту за діаметром і запасом. Розроблено цільові програми вирощування дубових насаджень (С.Є. Голячук, 1990–1994 рр.). Обстеження раніше закладених дослідних об’єктів показали, що вирубання підліску, висадженого в рядах супутніх порід, а також зрізання вершин супутніх порід не сприяли росту дуба. Особливу увагу в процесі досліджень звертали на взаємодію в лісонасадженнях двох головних порід – дуба та ясена. Характерним для них є те, що ясен пригнічує дуб, особливо в сухих і свіжих дібровах. Тому введення в лісові культури липи та клена сприяє пом’якшенню конкурентних відносин поміж головними породами. Головним завданням рубок догляду в таких деревостанах є формування другого ярусу з липи та клена. Дерева ясена бажано вирощувати в середині біогруп із липи. Природні соснові насадження в Тростянецькому держлісгоспі збереглися у значно меншій кількості, ніж дубові. Так, у Литовському борі на площі 42,5 га виростають багатоярусні лісові насадження сосни у віці 140–180 і більше років. У вертикальній структурі чітко виділяються перший і другий яруси. Загальне враження таке, що дерева сосни 180-літнього віку поступово випадають із складу насаджень і заміняються 140-літніми, а їх змінюють ще молодші. До порушення цього природного процесу може призвести посилення негативного антропогенного впливу, наприклад, рекреації. За ширини лісосіки до 50 м при проведенні суцільних лісосічних рубань успішно розвивається природне поновлення (М.В. Ромашов, М.І. Бережний, 1971). При цьому кращі умови для підросту створюються у південно-східній частині улоговин. До заходів, що сприяють природному поновленню, можна віднести розпушування ґрунту дисковими культиваторами на початку масового опадання насіння у квітні-травні. Початком робіт зі створення лісових культур сосни в Тростянецкому лісництві слід вважати 1853 рік. Садіння було здійснено 3-4-річними саджанцями з розміщенням 2,8х2,1 м. До 60 років насадження його середній діаметр досягає 33 см, висота – 27 м, запас – 610 м3/га (М.М. Орлов, 1913). Цінними виявилися досліди щодо впливу походження насіння на продуктивність насаджень. Кращим ростом відрізнялися насадження, у яких відстань між рядами була більшою, ніж між садивними місцями в ряді. Ефективним виявилося введення дуба пізньої форми в насадження сосни, берези та черемхи (на відміну від акації). Загалом добрим ростом сосни в Тростянецькому держлісгоспі характеризуються більшість чистих культур, що створені із шириною міжрядь від 1,5 до 3,0 м. Значний обсяг досліджень проведено на Краснотростянецькій ЛНДС щодо рубок догляду в культурах сосни (Л.М. Бобраков, М.П. Літаш, О.П. Рябоконь, 1970–1983). За результатами досліджень складено цільові програми вирощування культур сосни високої продуктивності у віці стиглості (М.П. Літаш, 1983). У північному лівобережному Лісостепу вільха чорна має важливе господарське значення як меліоративна, швидкоросла та високопродуктивна порода. Виходячи з досліджень М.І. Бережного (1963–1993 рр.), вік головної рубки вільхи чорної є нижчим від віку втрати паросткової здатності. У 5–6-літньому віці слід зріджувати куртини порості, залишаючи на пні 3–5 екземплярів. Із найбільш цінних наукових об’єктів у Тростянецькому держлісгоспі слід назвати географічні культури сосни звичайної, створені у 1928–1929 рр., географічні культури дуба 1940 та 1976–1977 рр., ясена – 1930 року, модрини – 1954 року, а також – численні лісонасінні плантації, створені під керівництвом наукових співробітників УКРНДІЛГА (І.М. Патлай) та Краснотростянецької ЛНДС. У 1966 році створено географічні культури другого покоління. Серед інтродуцентів для лісогосподарського виробництва в Тростянці велике значення мають модрини сибірська та європейська, сосни веймутова та австрійська, ялини і дуб північний. Уперше модрину в Тростянці було описано А.Л. Толвинським (1887). Взаємодію між модриною та місцевими породами в нагірній діброві описали П.К. Фальковський, П.С. Погребняк, Д.Д. Лавриненко. Модрина в умовах свіжої діброви сприяє підвищенню продуктивності насаджень, поліпшенню ґрунтових умов, а у свіжих суборах – стійкості сосни щодо сніголаму. Впродовж тривалого часу на станції вивчали насіннєношення модрини та сосни веймутової (М.І. Бережний). Заслуговує на увагу і 100-річний досвід створення в Тростянці культур сосни чорної австрійської, особливо на еродованих схилах. Ця порода утворює добре розвинену глибоку кореневу систему, яка запобігає розмиву ґрунту. Вперше у свіжій діброві Тростянецького лісництва у 1872 році (А.Л. Толвинський) створено лісові культури за участю ялини. Серед листяних інтродуцентів, що ростуть у Тростянецькому держлісгоспі, варто назвати дуб північний. Досі збереглися культури, створені у 1903 році садінням трирічних саджанців дуба, дворічних саджанців ялини, сосни веймутової. Встановлено (В.В. Гурський, 1959), що дуб північний характеризується швидким ростом, високою продуктивністю, щорічним урожаєм жолудів. Проте дуб звичайний не витримує конкуренції і в суміші з північним росте погано. З інших деревних інтродуцентів, що пройшли випробування у Тростянецьких лісах, варто назвати бархат амурський, горіхи чорний, волоський, сірий, маньчжурський, черемху пізню, ясен зелений, кизил, гікорі білий, гіркий та інші види. У дендропарку Тростянецького держлісгоспу, створеному у 1962–1964 рр., на площі 6 га висаджено понад 250 видів деревних і чагарникових порід із 38 родин. Багато з них перевищують за ростом місцеві породи (ялина колюча, сосна веймутова, дуб північний, модрина тощо), інші мають високу декоративність, добре плодоносять і є перспективними для введення в лісові культури або для використання в зеленому будівництві. З метою інтродукції цінних плодово-ягідних і лікарських рослин вивчали кизил, обліпиху, аронію, айву японську низьку, вишню повстяну, каштан їстівний, клен цукровий, персик звичайний, актинідію, лимонник китайський, аралію маньчжурську, елеутерокок колючий тощо (М.І. Бережний). Із трав’янистих рослин досліджували астрагал шерстистоквітковий, перстач білий і прямостоячий, левзею сафлороподібну, любку дволисту, наперстянку, родіолу рожеву, синюху блакитну, оман високий, валеріану лікарську тощо. Складено рекомендації з технології штучного вирощування женьшеню в Лісостепу України (І.М. Патлай, М.І. Бережний, 1989), а також – рекомендації з охорони, відновлення та раціонального використання 24 лісових лікарських рослин у Лісостеповій зоні України (М.І. Бережний). Створення Краснотростянецьким відділенням УкрНДІЛГА великої кількості дослідних об’єктів дало змогу сформувати унікальну експериментальну базу в лісовому господарстві України. Науковцями розроблені програми формування цільових деревостанів для вирощування крупних високоякісних сортиментів дуба та ясена; запропоновано рекомендації з покращення насіннєношення сосни, дуба та модрини на клонових насінних плантаціях та заходи щодо боротьби зі шкідниками та хворобами лісу; проведено відбір та інвентаризацію об’єктів постійної лісонасінної бази у Лівобережному Лісостепу.

 В березні 2022 р. внаслідок російської військової агресії руйнуванню до рівня припинення функціонування піддалися об’єкти відділення. Знищено унікальну наукову бібліотеку та цінні архівні матеріали стосовно результатів досліджень на науково-дослідних об’єктах за майже 90-річний період. Великого пошкодження внаслідок обстрілів зазнала будівля відділення, яку віднесено до пам’яток архітектури державного значення.

 Історія заснування дослідно-селекційного дендрологічного лісового центру «Веселі Боковеньки» розпочинається з 1893 року, коли Миколою Львовичем Давидовим був закладений дендрологічний парк «Веселі Боковеньки», створений за проектом художника-пейзажиста І. В. Владиславського-Падалки в пейзажному стилі, де було висаджено близько 250 різних видів і форм деревно-чагарникових видів на берегах річок Боковенька та Скотовата на площі 109 га. У впорядкуванні парку брав участь відомий паркознавець О. Є. Регель, консультували роботи академік Г. М. Висоцький і видатний дендролог Є. Л. Вольф. Садіння саджанців проводилося під керівництвом губернського лісничого О. О. Яцкевича. Власник парку М. Л. Давидов працював над його створенням протягом 30 років. В 1923 році дендропарк було організовано в Деревознавчу дослідну станцію Всеукраїнського управління лісами, завідувачем якої було призначено засновника парку М. Л. Давидова. Головним завданням станції була інтродукція та акліматизація деревно-чагарникових видів в умовах Степу. В організації та проведенні науково-дослідних робіт постійну допомогу М. Л. Давидову надавав академік Г. М. Висоцький. В 1930 році дендропарк був переданий Українському науково-дослідному інституту лісового господарства і агролісомеліорації, який в 1934 році організував в парку свій опорний пункт. Десятиліттями тут тривала робота з випробовування екзотів у лісових культурах і полезахисних лісових смугах та селекції цінних порід – дубів, горіхів, ліщини, тополі. Роботи з селекції горіха волоського очолив Ф. Л. Щепотьєв і продовжив П. П. Бадалов, який вивів зимостійкі, врожайні швидкорослі гібриди горіхів і зимостійкі крупноплідні, а також – тонкошкаралупні форми фундука. Також було закладено прищепну архівно- маточну плантацію плюсових форм дуба звичайного, арборетума, проводилася велика робота з інтродукції, селекції, віддаленої гібридизації господарсько цінних лісових порід. У 1993 році на честь століття з часу заснування дендрологічному парку «Веселі Боковеньки» було присвоєно ім’я його засновника – М. Л. Давидова. В вересні 1999 року підприємство було передано до складу Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства. З лютого 2007 року установа отримала нинішню назву – Дослідно-селекційний дендрологічний лісовий центр «Веселі Боковеньки». В кінці 2022 року координація діяльності лісового центру знову покладена на Український науково-дослідно інститут лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького. ДСДЛ центр «Веселі Боковеньки» – це державна установа, загальна площа якої складає понад 530 гектарів, розташована в південно-східній частині Кіровоградської області на території Кропивницького (колишній Долинський) адміністративного району. Згідно поділу лісів на категорії вся територія Центру є лісами природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення. На території Центру знаходяться 3 об’єкти природно-заповідного фонду: пам’ятник садово-паркового мистецтва – дендрологічний парк загальнодержавного значення «Веселі Боковеньки» імені М. Л. Давидова, ботанічний заказник загальнодержавного значення «Боковеньківська балка» та ботанічний заказник місцевого значення «Цілина». Господарська діяльність установи спрямована на збереження закріпленої території дендрологічного парку та раніше закладених науково-дослідних ділянок, догляд за ними, охорону та захист лісу, раціональне використання лісових ресурсів, ведення освітньо-виховної роботи з питань екології, біології, лісівництва, ландшафтної архітектури, вирощування садивного матеріалу лісових і декоративних видів для власних потреб і для реалізації. Територія дендропарку «Веселі Боковеньки» в весняно-осінній період використовується в рекреаційних цілях. Центр приймає своїх відвідувачів, яким пропонується цікава розповідь про історію створення парку, різновидність флори та фауни, екскурсійні маршрути, місця для короткострокового пікнікового відпочинку та встановлення наметів на березі річки Боковенька, риболовля. Навесні та восени можна придбати садивний матеріал декоративних порід дерев і чагарників, фундуків, горіхів тощо.