Зростання популяцій вовка та регулювання його чисельності

Опубліковано: 2026-08-27

Вовк (Canis lupus L.) є ключовим хижаком Євразії й відіграє вирішальну роль у підтримці балансу природних екосистем, контролюючи популяції диких ратичних тварин і впливаючи на рівні харчових ланцюгів. В Україні наявні дані спостережень свідчать про локальне збільшення чисельності вовків у тих регіонах, де через воєнні дії людська діяльність суттєво зменшилася або змістилася. Серед основних факторів зростання — повне припинення полювання та практична відсутність контролю за популяцією вовка у прифронтових областях і на тимчасово окупованих територіях; а також міграції зграй через зміну середовищ існування. Наразі аномальне збільшення кількості хижаків зафіксовано в Житомирській, Рівненській, Київській і Чернігівській областях.

1. Вовк лежить біля сільської дороги та не реагує на людей (с. Затулинці. Коломийський р-н, Івано-Франківська обл., фото Олеся Онутчака, серпень 2025 р.); 

2. Вовк ігнорує небезпеку та не боїться транспорту (Затурівська сільська громада, Волинська обл., фото Віктора Філюка, вересень 2024 р.)

Якщо залишити осторонь різні аспекти взаємодії людини та хижака в межах організованого мисливського господарства, постає важливе питання: чи є наразі контроль над популяціями великих хижаків, зокрема вовків, нагальною потребою? Прикладом неконтрольованого розмноження тварин, зокрема вовка, може служити Чорнобильська зона відчуження. Після евакуації та переселення людей, а також заборони ведення більшості видів господарських робіт, на цих територіях виникли сприятливі умови для збільшення популяцій практично всіх видів диких ратичних тварин. Перенасичення угідь копитними, в свою чергу, призвело до зростання чисельності вовка. Із 1990 року спостерігалася поступова експансія хижака на території, де раніше його не реєстрували зовсім, або цей вид не розмножувався. Так вовк розселився на всій території України, а його чисельність значно зросла.

Основним об’єктом полювання в зоні відчуження для вовка спочатку були домашні тварини, пізніше – молодняк козулі та кабана. Якщо протягом квітня–червня того періоду біля свиноматки кабана в середньому було 6–12 поросят, то до грудня–січня за діяльності хижака залишалося лише 3–5. За зимовий період вовк здатен знищити поголів’я в 30–35 особин козулі. Зазвичай він вбиває щонайменше втричі більше тварин, ніж може спожити (робить «консерви») та з’їдає близько 3 тонн м’яса на рік.

Останнім часом також почастішали випадки нападів вовків на рогату худобу та інших свійських тварин. Хоча вовки частіше за все ігнорують хворих тварин, через укуси та слину вони розносять сказ – смертельно небезпечну хворобу, що вражає нервову систему. Окрім того, за розріджених популяцій у нових екологічних умовах мігруючі вовки-одинаки в період гону можуть утворювати шлюбні пари з бродячими собаками, даючи змішане (гібридне) потомство – так званих «вовкособів». Враховуючи загрозу для людей, а також економічні втрати для фермерів на тлі відсутності з боку держави компенсаційних механізмів за збитки, такі випадки провокують потенційне самосудне відстрілювання хижаків.

Вовки в населеному пункті у пошуках поживи (фото Івана Мироняка, січень 2026 р.)

Наразі контроль чисельності вовка в Україні є необхідним та багатовимірним завданням. Управління популяціями великих і середніх хижих ссавців в сучасних реаліях має базуватися на даних наукового моніторингу та обліку й враховувати як збереження біорізноманіття, так і безпеку й добробут громад. Лише інтегрований підхід дозволить мінімізувати конфлікти та зберегти екологічні функції вовка як виду, надзвичайно важливого для функціонування збалансованих природних екосистем.

І. Т. Гулик,

науковий співробітник Поліського філіалу УкрНДІЛГА