Лишайникові бори Полісся – модельні екосистеми багаторічних радіоекологічних досліджень

Опубліковано: 2026-07-20

Соснові ліси Українського Полісся сухих лісорослинних умов (едатоп — сухий бір, А₁) належать до найбільш своєрідних лісових екосистем, що сформувалися на бідних поживними речовинами піщаних дерново-підзолистих ґрунтах. Для них характерні низький рівень забезпеченості поживними речовинами, домінування сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) та добре розвинений лишайниковий покрив. Саме ці екологічні особливості визначають специфіку міграції техногенних радіонуклідів і високий рівень їхньої біодоступності.

Після аварії на Чорнобильській АЕС лишайникові бори стали одними з модельних об’єктів досліджень науковців Поліського філіалу УкрНДІЛГА. Починаючи з кінця 1980-х років, та особливо після закладання мережі постійних пробних площ у 1991 році, на цих ділянках здійснюється безперервний радіоекологічний моніторинг, спрямований на вивчення закономірностей міграції цезію-137 (¹³⁷Cs) і стронцію-90 (⁹⁰Sr) у компонентах лісових біогеоценозів.

Одним із ключових напрямів цих довготривалих досліджень є вивчення ролі лісової підстилки у формуванні радіаційної обстановки. Встановлено, що в соснових лісах сухих лісорослинних умов підстилка слугує основним резервуаром техногенних радіонуклідів. Поступова мінералізація органічної речовини сприяє перерозподілу ¹³⁷Cs у верхні мінеральні горизонти ґрунту, звідки він знову потрапляє в біологічний кругообіг через кореневі системи рослин і через міцелій грибів. Інтенсивність цих процесів обумовлена властивостями піщаних ґрунтів, зокрема їхньою низькою ємністю поглинання, дефіцитом обмінного калію та повільним розкладанням органічних решток.

Проведені дослідження виявили тісний зв’язок між щільністю радіоактивного забруднення ґрунту та питомою активністю ¹³⁷Cs у плодових тілах грибів. Це свідчить про можливість використання певних видів макроміцетів як індикаторів поточного радіоекологічного стану соснових лісів. Встановлено видові особливості акумуляції радіоцезію макроміцетами й класифіковано гриби за інтенсивністю його накопичення. До групи слабкого накопичення належать мухомор порфировий (Amanita porphyria), мухомор червоний (Amanita muscaria) та рядовка сіра (Tricholoma portentosum). Помірною інтенсивністю накопичення характеризуються мухомор пантерний (Amanita pantherina), бліда поганка (Amanita phalloides), лисичка звичайна (Cantharellus cibarius), білий гриб (Boletus edulis), рядовка зелена (зеленушка) (Tricholoma flavovirens), лаківка звичайна (Laccaria laccata).

До групи сильних акумуляторів належать маслюк жовто-бурий (Suillus variegatus), козляк (Suillus bovinus) та їжовик лускатий (Hydnum imbricatum). Дуже високою інтенсивністю накопичення ¹³⁷Cs характеризуються польський гриб (Xerocomus badius), молочник рудий (гірчак) (Lactarius rufus), сироїжка оселедцева (Russula xerampelina), павутинник мінливий (Cortinarius varius) та свинушка тонка (Paxillus involutus). Найбільш інтенсивним акумулятором радіоцезію серед досліджених видів виявився павутинник криваво-червоний (Cortinarius sanguineus), для якого встановлено найвищі значення коефіцієнта переходу радіонуклідів.

Оцінювання впливу лісових пожеж на ремобілізацію радіонуклідів також є ключовим напрямом сучасних досліджень. Значне накопичення сухої лісової підстилки в поєднанні з високим ризиком виникнення пожеж сприяє повторному викиду радіонуклідів в атмосферу, що зумовлює необхідність постійного моніторингу таких екосистем.

Результати досліджень використовуються для вдосконалення системи радіоекологічного моніторингу, прогнозування поведінки ¹³⁷Cs і ⁹⁰Sr у лісових біогеоценозах, а також для розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо ведення лісового господарства та безпечного використання недеревних лісових ресурсів на радіоактивно забруднених територіях.

Поліський філіал УкрНДІЛГА