22 листопада – День пам’яті жертв голодоморів!

Опубліковано: 2025-11-22

Щороку в четверту суботу листопада українські громади по всьому світу вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років та масових штучних голодоморів 1921–1923 і 1946–1947 років. Увечері, о 16:00, в Україні оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, люди запалюють свічки біля пам’ятників, у церквах і на підвіконнях будинків.

Національний музей Голодомору-геноциду. Фото Едуарда Крижанівського

У 2020 році Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України представив результати наукових досліджень демографічних втрат внаслідок Голодомору 1932–1933 рр., голодів 1921–1923, 1946–1947 років.

Після приєднання більшовицькою Росією в 1921 р. Української Народної Республіки розпочалися активні протиправні дії щодо недопущення відновлення Української держави, придушення українського національного руху та проведення насильницької колективізації. Масовий голод 1921 року в південних регіонах України був спричинений катастрофічною посухою, що призвела до неврожаю зернових, а також наслідками репресивної політики радянської влади, яка примусово вилучала у селян зерно для вивезення за кордон. У підсумку за 1921–1923 роки загинуло майже 4 % від загальної чисельності населення України; із 935,8 тис. осіб, померлих внаслідок голоду, 40 % становили діти віком до 14 років.

У 1932 році конфіскація врожаю зернових і всіх інших харчових продуктів також була цілеспрямованою та мала на меті знищити українське селянство як соціальний клас. Під час Голодомору СРСР мав значні запаси зерна в резервах і здійснював його експорт за кордон, однак забороняв і блокував виїзд голодуючих поза межі Української РСР й відмовлявся приймати допомогу для голодуючих. В підсумку за 1932–1934 рр. від голоду померло 13 % від загальної чисельності населення України; передчасно померла кожна сьома дитина, а в сільській місцевості – кожна шоста. Міністерством внутрішніх справ України відображено хронологію подій голодомору 1932–1932 років і створено інтерактивну мапу, яка дозволяє ознайомитися з архівними документами, що зберігаються у відповідному галузевому архіві.

У 1946 році території, охоплені посухою, були ще більшими, ніж у 1921-му, однак майже повністю зруйноване війною сільське господарство мало знову забезпечити непосильний державний план хлібозаготівель. Основною робочою силою були жінки (80 %), масово використовувалася дитяча праця. Невиконання планів зернопоставок було оголошено «злочином» перед партією та державою, у селян вилучали й вивозили за межі УРСР все збіжжя, було припинено оплату трудоднів. Репресивна політика конфіскації хліба знову призвела до масового голодування та високої смертності.

Відлуння тих жахливих подій відчувається й сьогодні: майже кожна українська родина може пригадати трагічні факти зі свого родоводу. Після кожної хвилі голоду відбувалися масові репресії щодо активістів спротиву режиму, діячів мистецтва, культури та освіти; через голод і страх людей змушували відмовлятися від родинних зв’язків, власності на майно, духовних і культурних традицій.

Запалювати свічку пам’яті жертв Голодомору в 2003 році запропонував американський історик Джеймс Ернест Мей, який із 1986 року координував роботу Комісії Конгресу США щодо вивчення голоду 1932–1933 років у Радянській Україні. Саме після схвалення Конгресом звіту Комісії, в котрому було представлено архівні документи й зібрано свідчення людей, які в різні часи виїхали з України до Канади та Сполучених Штатів, Голодомор уперше назвали геноцидом.

Голодомор – це злочин, який не має строку давності. Наукові дослідження та публікація справ Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодоморів 1921–1923 та 1946–1947 років є важливим кроком до визнання світом історичної правди, це також запобігає поширенню дезінформації й маніпуляціям щодо мовного питання та історії державотворення України. Вкрай важливо пам’ятати такі чорні сторінки нашої історії, адже сьогодні український народ знову стикається із загрозою геноциду, оскільки Росія веде агресивну повномасштабну війну, спрямовану на спустошення територій і знищення України як незалежної держави. Використання потужної зброї в густонаселених районах, систематичні напади на цивільну інфраструктуру, знищення культурної спадщини та примусова депортація дітей є свідченням нині вируючої трагедії.

Пресслужба УкрНДІЛГА