Необхідність збереження старовікових дерев дуба (Quercus robur L.)

Дуб звичайний (Quercus robur L.) належить до порід-довгожителів, вік яких сягає 500–600 років, а в окремих випадках – 1000 і більше років. Проте, тривалість його життя іноді перебільшують. Це відбувається внаслідок того, що дуб у сприятливих для росту умовах формує широкі річні кільця і швидко досягає великих розмірів у товщину. Але все ж за довговічністю він переважає всі лісоутворювальні породи Лівобережного Лісостепу.

Як не дивно, питанням довголіття деревних порід і лісових ценозів присвячено мало досліджень. Хоча саме деревні породи та їхні угруповання вирізняються найбільшою тривалістю життя серед представників всього живого на нашій планеті. Можливо, причина такої неуваги дослідників до проблем довголіття полягає в тому, що прикладну науку більше цікавили продуктивність та стабільний розвиток деревостанів до віку стиглості, а не те, скільки можуть в принципі прожити окремі дерева або групи дерев тієї чи іншої породи, які вже, як правило, не мають економічної привабливості.

Так це чи ні, але описи окремих дерев-довгожителів або унікальних старовікових лісів частіше трапляються в газетних статтях, ніж у наукових працях. Ситуація ця є неправильною і потребує вирішення. По-перше, в умовах інтенсифікації лісокористування в Україні важливо у всіх лісорослинних зонах зберегти генотип природних корінних деревостанів як потенціал для підвищення продуктивності й стійкості лісів. По-друге, старовікові дерева й утворені ними деревостани займають незначну частку лісового фонду і є переважно пам’ятками природи, а, відповідно, вимагають активної допомоги щодо збереження їхньої життєздатності. По-третє, старовікові деревостани – це потужний природний інструмент із депонування вуглецю й підтримання біологічного різноманіття територій на екологічно-обґрунтованому рівні. Отже, об’єктивне знання реального й потенційного віку кожної деревної породи має цілком прикладне значення.

У Європі налічується близько десятка дерев дуба, яким близько або навіть більше ніж 1000 років. Найдавніший з них росте в містечку Стельмуж у Литві (фото 1). Вважають, що йому вже понад 2000 років, хоча це науково не доведено. Правда, є приклади й старіших дерев дуба. Так, у Палестині, у місті Хевроні, росте знаменитий «Мамврійський дуб» (фото 2), вік якого сягає понад 5000 років. Він має 7 м в окружності й досі дає зелені пагони. Найбільш старовіковим науково (історично) підтвердженим є «Дуб Вардана Маміконяна» у Вірменії. Згідно з історичними «хроніками», він був висаджений правителем Вірменії в травні 451 р. і до своєї загибелі від удару блискавки в листопаді 1975 р. (фото 3) прожив 1524 роки.

Фото 1. «Стельмужський дуб» (джерело: http://photos.wikimapia.org/p/00/00/36/68/36_big.jpg)

Фото 2. «Мамврійський дуб» (джерело: http://aminpro.ru/dopoln/kartinki/tayna/1000056_03.jpg)

Фото 3. Пам’ятник природи «Дуб Вардана Маміконяна» (джерело: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/8/8a/Aknaghbyur%2C_Vardan_Mamikonan%27s_oak.jpg)

Найстаріші дуби України – це тисячолітні дуби в селі Стужиця, що у Великоберезнянському районі Закарпатської області. За експертним оцінюванням, тутешнім дубам понад 1200–1300 років! Дубів у Стужиці два. Один дуб старший за інший більш ніж на 100 років. Звуться вони відповідно «Дуб Чемпіон» (25 м заввишки, 9,6 м – окружність стовбура) та «Дідо-дуб» (30 м заввишки, 9,1 м – окружність стовбура). Ширина крони кожного з них сягає 20–25 метрів. У 2010 р. «Дуб-чемпіон» (фото 4) став призером Всеукраїнського конкурсу «Національне дерево України», посівши 3 місце в номінації «Найстаріше дерево України». Свідоцтво видано Великоберезнянській районній раді.

Фото 4. Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Дуб-чемпіон» (джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/Дуб_Чемпіон).

У Лівобережному Лісостепу України (Полтавська, Сумська та Харківська адміністративні області) є також дуби, вік яких сягає близько 600 років. Так, у Полтавській області (Шишацьке лісництво ДП «Миргородське ЛГ») росте «Шишацький дуб» (фото 5), який має окружність понад 6 м, висоту 30 м і вік близько 600 років. На території заказника «Ріллей» (ДП «Кременчуцьке ЛГ», Радянське лісництво, кв. 32, вид. 15) росте «Дуб Остроградського» (фото 6), названий на честь відомого математика М. В. Остроградського (вік – 600 років, окружність – 6,2 м, висота – 25 м).

Фото 5. «Шишацький дуб» (джерело: https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/229/229165_1_w_1200.jpg?v=0)

Фото 6. «Дуб Остроградського» (джерело: http://gpoltava.com/assets/profiles_photo/8ec23f2bef47ae2f98068519a2a747ed.jpg)

У межах Сумської області найстарішим деревом (близько 500 років), мабуть, є дуб-велетень поблизу с. Кропивинці – «Дуб біля села Кропивинці» (фото 7). Колись їх тут було троє. Доля першого невідома. У другий влучила блискавка і він вигорів (рештки його, як кістки мамонта, про щось попереджують нас), третій широко розкинув свої шати й у розквіті сил оглядає пильним оком навколишню місцевість. Дерево розташоване на рівнині лівого берега р. Олави, тому дуб видно із будь-яких ділянок крутих схилів, що оточують його. Розміри його вражають: загальна висота – 37 м, діаметр стовбура – 2,2 м, окружність стовбура – 8,7 м, діаметр крони – 28 м, щільність крони – 85 %. Його стан задовільний.

Фото 7. «Дуб біля села Кропивинці» (джерело: http://textarchive.ru/images/651/1300714/43cc54a8.jpg)

Життя іншого дуба-довгожителя, який знаходиться у центрі с. Гаї (поряд із автомобільною дорогою Ромни–Конотоп), тісно було пов’язане з історичними подіями. Ця пам’ятка називається «Дуб Гаркуші» (фото 8). За народними переказами, дерево пов’язують із ім’ям безстрашного захисника знедолених і скривджених, селянського ватажка Семена Івановича Гаркуші. Діяльність козака Гаркуші тривалий час проходила у цих місцях. Деякий час він проживав у с. Смілому, часто навідувався до Ромен, і тому його шлях проходив повз цей дуб. Вік дерева близько 450 років, висота – 34 м, діаметр – 1,9 м, окружність стовбура – 8 м. На жаль, дерево уже має ознаки передчасного старіння: сухі гілки, дупла, відсутність плодоношення.

Фото 8. «Дуб Гаркуші» (джерело: https://sumy.today/sites/default/files/sumy-gaiyi-dub-garkushi1-23-06-2071.jpg)

На території Харківської області також є дуби-довгожителі віком близько 400 років. Це – «Дуб Петра І» (ДП «Гутянське ЛГ», Краснокутське лісництво) (фото 9), «Дуб Каразіна» (сад Шевченка, м. Харків) (фото 10) та «Гомільшанський дуб» (с. Коробові Хутори, НПП «Гомільшанські ліси») (фото 11).

Фото 9. «Дуб Петра І» (джерело: https://a.d-cd.net/e515c1cs-960.jpg)

Фото 10 «Дуб Каразіна» (джерело: http://ecoethics.ru/wp-content/uploads/2010/05/P5060469-1.JPG)

Фото 11. «Гомільшанський дуб» (джерело: http://gomilsha.org.ua/images/stories/news/dub1.jpg)

 

Однак усі відомі дуби-довгожителі – виключно поодинокі дерева з низько посадженою й розлогою кроною. У насадженнях тривалість життя окремих дерев дуба, як правило, є істотно меншою. Так, за результатами аналізу матеріалів повидільної бази даних лісовпорядкування лісового фонду Лівобережного Лісостепу (станом на 01.01.2011), є лише окремі виділи, де вік дубового деревостану за таксаційним описом сягає 200 років. Ці ділянки збереглися до такого віку завдяки унікальності свого біопотенціалу (природне насіннєве походження й багаті лісорослинні умови) і своєму еколого-господарському статусу (генетичні резервати, пам’ятки природи, територія заповідників) та мають велику наукову цінність. Тому необхідно спрямовувати господарську діяльність на природне відновлення дубових лісів. Граничний вік насаджень є меншим, ніж у дерев, що ростуть окремо. Відносно невеликий вік старовікових дубів у насадженнях, якщо порівнювати з довгожителями-рекордсменами, що ростуть поодиноко, в жодному разі не знижує їхньої цінності як пам’яток природи й унікальних джерел генетичного матеріалу для відновлення корінних дубових лісів природного насіннєвого походження.

Зважаючи на зазначене, існує гостра необхідність провести об’єктивну інвентаризацію не лише окремих старовікових дерев, а й особливо тих старовікових насаджень, в яких вони збереглися.

М. Г. Румянцев,
с. н. с. лабораторії лісівництва УкрНДІЛГА