Бобри й економіка

Бобер річковий належить до ряду гризунів (Rodentia), а його родина – до однієї з найдавніших груп ссавців північного помірного кліматичного поясу нашої планети. Рід бобер (Castor) має один вид у Північній Америці – північноамериканський або канадський (Castor canadensis Kuhl) і один у Євразії – бобер річковий (Castor fiber, Linnaeus, 1758).

Наші предки століттями користувалися продукцією промислу бобрів, причому вид зберігав ареал і велику чисельність. Цінне хутро бобра відігравало роль як внутрішньої, так і міжнародної валюти. За часів Київської Русі, а пізніше в Росії та Речі Посполитій, заселені бобрами угіддя («боброві гони») були об'єктом власності, яка охоронялась державою. Наявність бобрових гонів враховували навіть під час укладення міжнародних договорів. Історики вважають, що боброві угіддя стали причиною англо-французької війни за володіння Канадою (1756–1763 рр.), а у ХХ столітті продуманий промисел канадського бобра допоміг підняти економіку Канади.

Історія бобра демонструє величезну руйнівну здатність діяльності людини й водночас її уміння виправити збиток, завданий природі. У XVII–XIX ст. бобри були звичайними тваринами на багатьох водоймищах Євразії. Проте до початку XX ст. їх було майже повністю по-хижацькому винищено майже на всій території материка.

Починаючи з 1922 року, у СРСР за ухвалою Раднаркому було встановлено заборону на промисел бобра та створено державні заповідники, а на початку 30-х років минулого століття було розпочато роботи з реакліматизації цього виду в його історичному ареалі. У 1949 році на території України бобер зберігся лише на двох лісових ріках Житомирщини (у верхів’ї р. Уж та заплавах р. Тетерів), а його загальна чисельність за даними тогочасного обліку не перевищувала 80 особин.

Пізніше завдяки заходам із відтворення популяції бобра, розселенню, і головне – завдяки регулюванню чисельності бобра промисловим добуванням, розпочатому наприкінці 1980-х рр., його чисельність у ряді мисливських господарств Полісся України зросла в десятки разів.

На жаль, з кінця ХХ ст. популяцію бобра на території України практично не використовують, а його чисельність на сьогодні регулюється переважно природними чинниками (хижаки, деградація кормової бази) та браконьєрством (переважно задля м’яса). До переліку природних чинників можна додати й хвороби. Ще десятиліття тому, за даними досліджень науковців Поліського філіалу УкрНДІЛГА та обліками бобра, проведеними в лісах Житомирщини, лише на території угідь державних лісових господарств, підпорядкованих Житомирському ОУЛМГ (незалежно від користувачів мисливських угідь), було обліковано 1825 бобрових поселень з чисельністю бобра 8,2 тис. особин, а на початку 2019 року його чисельність в мисливських угіддях усіх користувачів Житомирської області за даними статистичного звіту 2-ТП «Мисливство» складала 7,7 тисяч особин. Офіційне ж добування бобра на цій території за 2018 рік склало лише 24 особини. Низький рівень промислу бобра має багато причин, але переважно пов’язаний із проблемою збуту продукції мисливського господарства, зокрема хутра. Світова конкуренція, відсутність державних заготівельних організацій щодо закупівлі хутрової сировини та оптимізованих приймальних цін на хутро в Україні призводять до того, що окремі діючі хутрові й шкіряні фабрики закуповують хутро, зокрема й боброві шкури, за кордоном, наприклад у Канаді чи Англії, у результаті чого лісомисливське господарство України недоотримує значні кошти.

У природних умовах бобер є цінним видом для водно-болотних лісових біоценозів. Бобри – великі трудівники і вмілі будівельники. Для свого комфортного проживання вони риють житлові нори й будують хатки, на проточних водоймах для підвищення й регулювання рівня води влаштовують загати (дамби), валять дерева, а для транспортування будівельного матеріалу і корму до житла риють довгі канали. Тому бобер, як, мабуть, ніякий інший вид ссавців у лісовій зоні, тісно пов'язаний із усіма компонентами ландшафтів.


Боброва загата

Загальновизнана у всьому світі позитивна екологічна роль бобрів не підлягає сумніву. Поява бобрів у річках, особливо спорудження ними загат, позитивно впливає на екологію водних і навколоводних біотопів. У розливах біля бобрових дамб поселяються численні молюски й водні комахи, які, зі свого боку, приваблюють інші види тварин, зокрема водоплавних та навколоводних птахів. Заселені бобрами водойми вирізняються високим розвитком зоопланктону й мають позитивне значення для розмноження риби. Крім звичайних видів, у водоймах, заселених бобром, часто можна зустріти рідкісні види риб, земноводних та безхребетних, яких немає на незаселених бобрами водоймах: тритон гребінчастий, лин, мінога українська, щипавка звичайна, пічкур голий, гірчак, рак звичайний, багато видів п’явок. Повалені бобрами дерева служать кормом для зайців і багатьох диких ратичних, які обгризають кору зі стовбурів і гілок. Захистом бобрів користуються різні види цінних напівводних мисливських та рідкісних ссавців: ондатра, видра, норки європейська й американська, хохуля. На нашу думку, каскад бобрових дамб є найкращим природним фільтром для малих річок. Боброві загати сприяють очищенню води, зменшуючи її каламутність; у них затримується мул, деякі хімічні сполуки. За нашими даними, у лісах Полісся на проточних водоймах, заселених бобрами, збагачується біорізноманіття водної та прибережної рослинності. Тут часто зростають звичайні види: рогіз, глечики жовті, роголисник, стрілолист, сусак зонтичний, різак звичайний, різноманітні рдесники; трапляються також і «червонокнижкові» та регіонально рідкісні рослини: сальвінія плаваюча, елодея канадська, водяний горіх плаваючий, рідкісні пухирники та латаття сніжно-біле.

Ігор Гулик,
науковий співробітник Поліського філіалу УкрНДІЛГА